МОЛОДШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК
(четвертий рік життя)
Формування основ моральних якостей.
Вікові можливості дитини.
У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається в процесі формування нового типу взаємин між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ним. Дорослий для дитини є джерелом інформації про правила співжиття, особливості поводження з різними дорослими та дітьми. Дитині притаманна емоційна збудливість, нестриманість і недостатня стійкість емоцій. Дошкільники стають чутливими до емоційного стану однолітків, легко ними переймаються. Вже 3-4-річні діти здатні виконувати малопривабливі для них, зовні нецікаві справи, керуючись важливою для них метою, а також можуть відмовитися від того, що їх безпосередньо приваблює (наприклад, від нової цікавої іграшки), щоб принести задоволення товаришеві. У цьому віці продовжує формуватися культура поведінки дітей. Діти знають і називають процеси одягання, вмивання, споживання їжі, догляду за зовнішнім виглядом. Під час переходу від раннього до молодшого дошкільного віку найхарактернішими є такі прояви негативної поведінки: прагнення дитини робити все навпаки (дитина ігнорує прохання дорослого лише тому, що її про це просили), упертість. Свідчення упертості є домагання дитиною свого лише тому, що вона так хоче. Проявляється неслухняність, небажання підкорятися будь-кому. Дитина весь час обурюється тим, що пропонує і робить дорослий. Така налаштованість нерідко спричинює конфлікти, категоричне неприйняття, образи, ламання іграшок.
Освітні завдання.
– Продовжувати формувати елементарні уявлення про те, що таке добре і що таке погано.
– Стимулювати прагнення до самостійності, доброзичливе ставлення до дорослих і дітей.
– Розвивати товариські взаємини між дітьми, вміння спільно гратися і діяти.
– Формувати навички організованої поведінки вдома, на вулиці, у громадських місцях; навчати бути уважним до дорослого та до його звернень.
– Формувати гуманні почуття, елементарні уявлення про доброту, чуйність, товариськість, уважність; удосконалювати форми ввічливого звертання до дорослих та однолітків.
– Виховувати прагнення стримано поводитися, відчувати межу припустимої поведінки, належну дистанцію у взаєминах із різними людьми.
Духовне виховання.
Створювати сприятливі умови для формування моральної свідомості (знань, моральних норм, моральних почуттів, зародження совісті), моральної поведінки (вміння керуватися у своїй поведінці моральними нормами, ініціювати допомогу, співчуття й радіти успіху, робити комусь приємно, відчуваючи від цього задоволення). Ознайомлювати дітей із традиціями під час підготовки та відзначення основних релігійних свят (Святого Миколая, Різдво, Великдень). Ознайомлювати з основними загальнолюдськими чеснотами: доброта, любов, милосердя. Виховувати у дитини бажання бути слухняною, приємною для людей, рахуватися з їхніми бажаннями, почуттями, вміти поводитися в дитячому колективі.
Взаємини в сім’ї, родині.
Розповідати дітям, що в українського народу є звичай звертатися до батьків та старших осіб на «Ви» як вияв глибокої поваги до них. Привчати дітей вітатися з батьками, іншими членами сім’ї, бажаючи доброго ранку, дня, вечора; відходячи до сну, бажати доброї ночі. Вчити дітей вітатися із сусідами та знайомими; поважати літніх людей. Вчити виражати свої почуття до батьків, інших членів родини, називаючи їх пестливими словами.
Ставлення до ровесників та інших дітей.
Забезпечувати в групі атмосферу уваги, піклування одне про одного; залучати дітей до співчуття іншим дітям, формувати вміння стримувати себе, виховувати чуйність, доброзичливість. Вчити гратися, не заважаючи одне одному. Формувати вміння просити одне в одного іграшку, ділитися іграшками і гратися дружно. Спонукати до проявлення уваги, бажання поступитися, допомогти. Виховувати негативне ставлення до грубощів, жадібності.
Розвивати у дітей адекватну самооцінку висловлювань, поступливість, а також самооцінку власних можливостей і досягнень у різних видах діяльності. Формувати вміння відгукуватися на прохання і пропозиції дорослого та дітей.
Спілкування.
Вчити вітатися, дякувати, звертатися до дорослого на «Ви»; при звертанні до дорослих, однолітків привчати дітей дивитися одне одному в очі, вживати слова, що виражають прохання, подяку; не втручатися в розмову дорослих. Привчати говорити спокійно, природним голосом, відповідати на запитання. Вчити першими вітатися з людьми старшого віку; звертаючись до дорослого, називати його ім’я та по-батькові. Вчити під час розмови проявляти стриманість, вислуховувати співрозмовника до кінця, не перебивати його, не жестикулювати руками, не смикати одяг, не зачіпати співрозмовника.
Культура в побуті.
Виховувати бережне ставлення до іграшок, використовуючи їх за призначенням, привчати класти їх на місце.
Звертати увагу дітей на значення зовнішнього вигляду для доброзичливих взаємин із довколишніми й для самого себе; помічати красу одягу, його охайність чи неохайність; вчити складати одяг у певне місце, бути відповідальним за свій одяг; допомагати одне одному застібати ґудзики, зав’язувати шарфик тощо, дякувати за допомогу.
Розвивати вміння користуватися носовичком, привчати дотримуватися акуратності в туалеті, в умивальній кімнаті.
Вчити допомагати дорослим сервірувати стіл. Вправляти у вмінні правильно сидіти за столом. Вчити дітей культури поведінки за столом: їсти не сьорбаючи, підносити ложку до рота боком, з’їдати всю їжу, дякувати за прийом їжі. Привчати користуватися столовими приборами (ложка, виделка, серветка).
Вчити дітей бережно ставитися до книжок: не згинати сторінок, не рвати, не малювати по них.
Формувати у дітей потребу своєю поведінкою викликати схвальний відгук старших; усвідомлювати свої домагання, розуміти оцінки дорослих і ровесників.
Поведінка у громадських місцях.
Вчити розуміти значення вчинків і слів, що за ними стоять (можна, не можна, треба); на вулиці, у транспорті діяти відповідно до цих вимог, не привертати увагу до себе; викликати своєю поведінкою схвальний відгук старших; вітатися при зустрічі зі знайомими, не вимагати місця в транспорті.
Формування почуття гумору.
Формувати у дітей елементарне почуття гумору, читаючи вірші, вірші-усмішки. Звертати увагу, якими засобами автор передає сатиричне ставлення до того чи іншого явища або героя. Вчити бачити гумористичне у малюнках, піснях, емоційно реагувати на них разом із дорослими.
Показники компетентності дитини:
– розуміє значення добрих взаємин і порядку;
– проявляє активність та ініціативу у спілкуванні з довколишніми, охоче включається в спільну діяльність;
– вміє спокійно гратися поруч із дітьми, вступає в спілкування з приводу іграшок, ігрових дій;
– має друзів, до яких проявляє особливу прихильність; ставиться приязно до однолітків;
– надає допомогу, вміє проявити співчуття за своєю ініціативою;
– знає прості правила поведінки на вулиці, у громадських місцях;
– відчуває межу припустимої поведінки, належну дистанцію у взаєминах з різними людьми.
No Comments »
