Головна сторінка Карта сайту RSS-стрічка

Дошкільний навчальний заклад № 39 комбінованого типу Ужгородської міської ради Закарпатської області

П'ЯТНИЦЯ 15.12.2017 - СНІДАНОК: Каша манна з маслом, булка з маслом, чай ОБІД: Суп гороховий з грінками, домашнє " жаркое", булка, буряк відварний, компот ПОЛУДЕНОК: Сік фруктовий, булка ВЕЧЕРЯ: Рибна котлета, макарони з маслом, булка, чай
image_pdfimage_print

 

Організація ігрової діяльності дошкільників

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, мораль­ного, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні пот­реби. Завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкіль­ної освіти в Україні (сфера «Культура», субсфера «Світ гри»), чинними програмами розвитку, навчання та вихо­вання дітей дошкільного віку «Укра­їнське дошкілля», «Впевнений старт».

Гра як специфічна діяльність дитини не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дошкільника.

Умовно виділяють такі види ігор:

  • ігри з ініціативи дитини (творчі):
  • ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі);
  • народні ігри (створені народом).

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми. Значна частина творчих ігор — це сюжетно-рольові ігри «в когось» або «в щось». Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлю­ючи, що гра — не справжнє життя, малюки тим часом, по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольо­ва гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до лю­дей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжет­но-рольових ігор належать також ігри з еле­ментами праці та художньо-творчої

діяльності.

Різновид творчої ігрової діяльності — театра­лізована діяльність Вона пов’язана зі сприй­манням творів театрального мистецтва та від­творенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття театралізованої діяльності: сюжет, сценарій, гра за сю­жетом літературного твору, театралізація, казка-переказ. Любов Артемова поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та спе­цифічного сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації.

У режисерській грі дитина як режисер і вод­ночас «голос за кадром» організовує театраль­но-ігрове поле, акторами і виконавцями в яко­му є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме.

Ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературно­го твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам’ятати (послідовність розгортання дій, реплік персонажів). У цьо­му й полягає особливе значення ігор-драматизацій — вони допома­гають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність сприяють розвитку виразнос­ті мови і рухів.

Ще один вид — конструкторські ігри (у літературі їх інколи помилково взивають конструктивними). Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють різ­ні речі за власним задумом або за завданням виховате­ля. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійс­нити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.

При всій різноманітності творчих ігор вони мають спіль­ні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особли­во в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвива­ють її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактов­ного керівництва дорослого, спрямованого на активіза­цію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії.

Ігри з правилами. Ці ігри дають можливість система­тично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та розумового розвитку, виховання характеру й волі. Без таких ігор у дитячому сад­ку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов’язково мають враховувати вимоги сучасності.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі.

Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвит­кові розумових здібностей дитини, оскільки містять ро­зумове завдання, саме в розв’язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дити­ни, уваги, пам’яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра — ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення.

Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отри­мують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кож­ного учасника).

Рухливі ігри важливі для фізичного виховання дошкільнят, оскільки сприяють їхньому гармонійному роз­витку, задовольняють потребу малюків у русі, сприяють збагаченню їхнього рухового досвіду. За методикою Едуарда Вільчковського з дітьми дошкільного віку про­водять два різновиди рухливих ігор — сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тва­рин, птахів), які вона відтворює рухами, характерними для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов’язані із сюжетом. Більшість сюжетних ігор колективні, в них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організо­вано, як того вимагають правила.

Ігрові вправи характеризуються конкретністю рухо­вих завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення об­разів, досягнення певної мети й точне виконання пра­вил, що часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м’ячем у ціль, пролізання під мотузкою тощо).

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують­ся в усіх групах дошкільних закладів, організація і методики їх проведення мають багато спільного. Оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят — поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ та сюжетних ігор, під час яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються. За ступенем фізичного навантаження розрізняють рухи великої, середньої та малої рухливості.

У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов’язково визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід, виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших групах поступово починають вводити елементи змагання, порівнювати сили команд та окремих гравців.

Важливе місце в старшому дошкільному віці посіда­ють спортивні ігри: городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо.

Народні ігри — це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хо­роводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Вони — невід’ємна складова життя дитини в сучасному дошкіль­ному закладі, важливе джерело засвоєння загально­людських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий.

У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності тощо. З цією метою дітям пропонують розпитати в своїх мам, тат, бабусь та діду­сів, в які ігри вони грали у дитинстві. Розрізняють інди­відуальні, колективні, сюжетні, побутові, театралізо­вані ігри та рухливі ігри-забави.

Особливо популярні серед дітей ігри без певного сюжету, побудовані на ігрових завданнях, які містять багато пізнавального матеріалу (ігри «Палички-виручалочки», «Хлібець», «Піжмурки», «Квач», Гуси-гуси», «Диби-диби» тощо). У цих іграх від дитини вимагається швидка та правильна реакція.

Особливе місце в житті дітей посідає народна іграшка. її простота, виразність і доцільність відіграють неабияку роль у розумовому, моральному, естетичному розвиткові дитини. Українську народну іграшку характе­ризують ритмічність форм, декоративність розпису, орнаментальність, яскравість, стриманість у доборі кольо­рів. Це — дзвінкоголосі свистульки, фігурки людей, тварин, птахів, ляльки, каталки з різноманітного матері­алу. Добираючи іграшки для дітей, слід виходити з того, наскільки вони відображають національний колорит, сприяють активності й самодіяльності дітей, розширен­ню їхнього світогляду.

Для організації ігор важливо створити предметно-ігрове середовище. Вихідна вимога — розвивальний характер та відповідність таким принципам, як реаліза­ція дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення); універсаль­ність предметно-ігрового середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, транс­формувати відповідно до задуму гри, її змісту, перспектив розвитку; системність, тобто оптимальне співвідно­шення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо.

До складу предметно-ігрового середовища входять; велике організуюче ігрове коло, ігрове обладнання, іг­рашки, різноманітна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному прос­торі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В інтер’єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути безпечними для дітей.

Для проведення ігор створюються ігрові осередки: загальний набір різних видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації, елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для настільних та будівельних ігор (конструктори: де­рев’яні, пластмасові, металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформувати­ся. Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осе­редок, переходячи від однієї гри до іншої.

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграш­кам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення.

Усі іграшки можна умовно поділити на три типи:

  • готові іграшки (автомобілі, літаки, ляльки, різні тварини тощо);
  • напівготові іграшки (кубики, картинки, конструк­тори, будівельний матеріал тощо);
  • матеріали для створення іграшок (пісок, глина, дріт, шпагат, картон, фанера, дерево).

За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої вражен­ня, переживають яскраві почуття, активізують уяву ді­тей, коригують зміст ігор.

Напівготові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують ак­тивізації розумової діяльності, для виконання поставле­них педагогом завдань: розташувати кубики за розмі­ром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь бу­дівлю тощо.

Матеріал для створення іграшок дає великі можли­вості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомо­білі, з гілочок, зібраних на прогулянці, «розбивають» у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо.

Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості.

До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути, які допов­нюють створені образи. Це театрально-ігровий матері­ал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові пер­сонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці. манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч.

Організація ігрової діяльності протягом дня

Протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку (5-40 хв), між сніданком та заняттями (5-7 хв), на відкритому повітрі (1 год. – 1 год. 30 хв), піс­ля денного сну (20-40 хв).

Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка, перериваються сніданком і тривають до почат­ку занять. Завдання вихователя в цей період — так раціо­налізувати педагогічний процес, щоб мати можливість організувати гру дітей в найефективніших формах, ак­тивно впливати на її хід та взаємини дітей.

У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних взаємин. Це ігри, напри­клад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, не­складні будівельні ігри, під час яких може виникати по­треба не тільки в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібний матеріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів. У другій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі.

У вихованців середньої групи досвід ігрової діяль­ності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко ро­зуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграш­ки формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосеред­ність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється.

Вихованцям старшої групи надаються широкі мож­ливості для гри в рольові, будівельні, дидактичні та рух­ливі ігри як індивідуально, так і колективно.

Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з харак­тером та змістом подальших занять. Так, перед заняття­ми з рідного мовлення, математики, малювання дореч­ними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття по­требують від дітей рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні в якому разі не варто нав’язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них спротив, вихід з гри або її припи­нення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації.

Ігри між заняттями, для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантажен­ня — з дрібними іграшками, м’ячем, нескладним конст­руктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухати­ся. У перервах між заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та невимушено.

Ігри на відкритому повітрі, діти можуть продовжува­ти гру, розпочату раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри ба­жано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці умови, щоб вихованці могли побігати, по­стрибати, просто побавитися.

Організуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов’яз­ково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров’ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров’я кожного вихованця, погодних умов.

Молодші дошкільнята досить активні, вони багато рухаються, однак досвід рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити активність та збагатити рухи малят, слід створювати відповідні умови, використовувати різноманітні предмети й іграшки (м’я­чі, кульки, кубики, скакалки та ін.). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки, починаючи з найпрості­ших («Конячки», «Коники», «Дожени м’яч», «Принеси пред­мет», «Ширше крок» і т.п.); підскоки та стрибки («Стриб­ни вище», «Торкнися м’яча», «Злови метелика»); лазіння і повзання (проповзти по дошці, лаві), гру «Квочка та курчатка»; вправи з обручем, катання на гойдалках, їзда на велосипеді, ігри-забави («Хованки», «Піжмурки», «Мильні бульбашки» тощо).

Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним матеріалом, що є початком конструкторської діяльності. Педагог обов’язково навчає дітей фати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи прямого впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив через іграшку, несклад­ну інсценівку тощо. Малюкам цього віку подобаються сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов’язані а пов­сякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлопчики — з машинами).

Вихованцям середньої групи можна запропонувати для гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. У цей віковий період також прово­дять дидактичні ігри, пов’язані з рухом. Це ігри-загадки, де діти рухами зображають якийсь предмет або дію. Їх доцільно проводити після бігу або іншого активного фізичного навантаження. Продовжується збагачення сюжетно-рольових ігор («водії», «сім’я», «магазин», «за­лізниця», «пілоти», «лікарня», «зоопарк» та ін.). Чергу­вання ігор з правилами і без них сприяє розвитку та урізноманітненню ігор, їхньому виховному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор у середній групі іде невеликі, варто на них спиратися, коригуючи в разі потреби зміст та умови гри.

У старшій групі можна запропонувати дошкільнятам перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (в «моряків», «льотчиків», «космонавтів») можуть тривати тижнями, поступово розвиваю­чись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послі­довність дій визначено заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання вихователя має зводитися до порад, як краще організувати задуману гру. Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для кращої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і вміли у них грати. Важли­вий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони можуть обрати ведучого в грі самі за допомогою лічилки, або його призначить вихователь.

Ігри після денного сну в усіх групах проходять у кім­наті або на відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяльність, сам бере участь, ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони грають у різні види ігор, виховні завдання урізноманіт­нюються та індивідуалізуються.

Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпочаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо образів, щоб грати різні ролі, будувати спо­руди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна прово­дити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різно­манітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвит­ку дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких вихователеві відводиться значна роль. Це — ігри-хороводи з піснями, рухливі ігри, ігри під музику, ігри-загадки. Активною має бути роль вихователя і в іграх-драматизаціях.

Неабияку роль у житті дитини відіграє гра-праця з використанням продуктів трудової та художньо-творчої діяльності. Однак, якщо ставиться завдання дати ще й певні навички (вишивання, склеювання, вирізання тощо), це знижує рівень самої гри, а в багатьох випадках при­зводить до її припинення. Тому для цих ігор доречною є така діяльність, навичками якої діти вже володіють.

Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагати­лися, менше часу витрачається на одягання, роздяган­ня, збирання на прогулянку, є можливість повніше за­довольняти потреби дітей у грі.

Так, з вихованцями молодшої групи після денного сну проводяться веселі рухливі ігри, ігри з піском та ін­шим будівельним матеріалом. Можна запропонувати ма­лятам побавитися заводними іграшками, послухати му­зичну шкатулку, пограти в нескладну дидактичну гру типу •Вгадай, хто покликав», «Впізнай, що це», «Хто як кри­чить?». Якщо погода вітряна, прохолодна, доцільно ор­ганізувати ігри з вітрячками або запропонувати дидакти­чні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки.

Улітку у середній та старшій групах слід активно впроваджувати творчі ігри з використанням природного матеріалу. Не варто залишати поза увагою також ігри-драматизації, оскільки діти вже мають достатньо знань та досвіду для інсценування знайомих літературних тво­рів. Старшим дошкільнятам можна запропонувати дидак­тичні ігри, які за змістом пов’язані з навчальною програ­мою з рідного мовлення, ознайомленням з навколишнім світом, з навчанням лічби тощо. Слід активно запро­ваджувати відгадування загадок, знаходження частин предмета та його складання, які проводяться як з усією групою, так і з окремими дітьми. У дощові дні діти охоче гратимуть у настільні ігри (шашки, шахи, ігри-лабіринти, ігри з кубиками, настільний хокей тощо).

Ігри-забави досить популярні й у старших дітей. «Ве­селі подорожі», «Спритні рибалки» та інші розважають та зацікавлюють їх. Але варто вдумливо поставитися До змісту цих ігор, подбати, щоб вони не лише розважали, а й слугували педагогічним цілям.

Дітям подобаються будівельні ігри. Тож матеріали для них завжди мають бути на спеціально відведеному міс­ці, щоб діти мали можливість розпочати різні ігри — бу­дівельні, сюжетні, які тривають кілька днів (наприклад,

«Побудова дачі», яка «переобладнується» багато ра­зів і може перетворитися на іншу споруду, куди діти проводять електрику, телефон, біля якої будують сауну тощо).

Закінчується насичений цікавими різноманітними іграми день. Вихователь нагадує, що треба навести лад серед іграшок, усе покласти на свої місця. При­биранню також можна надати вигляд гри, при цьому вихователь привчає дітей до послідовності, виконан­ня установлених правил, підтримання порядку. «Де наші робітники? — запитує вихователь, — Мабуть, пішли вечеряти. — А треба ж матеріали до складу відвезти, щоб завтра закінчити «будівництво». Почув­ши такі слова, «робітники» швидко й охоче збирають матеріали. «А ви, пане водію, — запитує вихователь, — куди везете іграшки? — До шафи. — Швидше везіть, робочий день завершується, треба ставити машину в гараж».

Взаємозв’язок між окремими видами ігор

Зміст творчих ігор та ігор з правилами — своєрід­не відображення навколишньої дійсності, однак більш безпосереднє. Мета гри може змінюватися, взаєми­ни між людьми нестійкі, умовні й не завжди обов’яз­кові для кожного. На відміну від творчих зміст дидак­тичних ігор завжди відомий заздалегідь. Завдання та правила гри однаково обов’язкові для кожного. Мета дидактичних ігор — розвиток розумових здібностей.

Спільною для обох видів ігор є діяльність дітей, зав­дяки якій дидактичні ігри наближаються до творчих. Ін­терес до дії — основний чинник, який захоплює дітей. При цьому дії якісно різняться. Так, у творчих іграх дія стихійна, не пов’язана з обов’язковими правилами. Діти самі створюють, змінюють, пристосовують правила для своїх дій, вирішують, чи вони потрібні. У дидактичних іграх ігрова дія завжди пов’язана із заздалегідь установ­леними правилами. Інша відмінність в ігрових діях про­являється в їхній функції, яка в творчих іграх сприяє за­гальному розвитку дитини, а в дидактичних — досягненню конкретної мети за допомогою різноманітних цікавих завдань.

Дорослі мають коригувати проведення всіх видів ігор. Зокрема, керівництво творчими іграми полягає в збага­ченні уявлень та вражень дітей, доборі відповідних ігра­шок та матеріалів, збереженні безпосередніх пережи­вань дітей, розвитку їхньої ініціативи тощо. Коли вихователь проводить дидактичні ігри, він є ініціато­ром, організатором, має обов’язково пояснити пра­вила гри. стежити за її перебігом, а інколи й брати у ній безпосередню участь.

Відмінність обох видів ігор не виключає їхньої взає­модії. У дидактичних іграх діти навчаються різних видів ігрової діяльності. дотримуватися правил гри. Вони на­чебто проходять школу організованої поведінки, справедливих взаємин, що значною мірою переноситься й у творчі ігри, дидактичні ігри як метод навчання в дитячо­му садку допомагають закріплювати здобуті знання, застосовувати їх на практиці, переносячи опрацьований матеріал у творчі гри та збагачуючи їхній зміст. Прикла­дом взаємозбагачення можуть бути дидактичні ігри «Школа», «Подорож» тощо, елементи яких часто зустрі­чаються і в творчих іграх дітей. З іншого боку, безпосе­редність переживань, вільне включення дитини в дію, характерні для творчої гри, легко переносяться в дидак­тичні ігри, що робить їх жвавішими та

Незрівнянно більше взаємозв’язані дидактичні та рухливі ігри. Вони мають однакову структуру. Як у дидактичних, так і в рухливих іграх дітям дається завдан­ня. Відмінність між дидактичними та рухливими іграми полягає, головним чином, у змісті: вико­нуються завдання розумового або фізичного характеру. Спільна ознака цих ігор — зацікавленість дітей у перебігу та результатах гри.

Окремі аспекти планування ігрової діяльності

План дає вихователеві змогу заздалегідь про­думати методи й прийоми навчання і виховання дітей, бачити шляхи досягнення поставленої мети. Усе, що планує вихователь, має забезпечувати гармонійний розвиток особистості кожної дити­ни. Слід пам’ятати: планування має бути гнучким, адже на його реалізацію можуть вплинути непе­редбачені чинники. План — це не формальність, а неодмінна умова успішної та плідної роботи з дітьми, де головне — не схема і форма, а зміст.

Розглянемо планування сюжетно-рольової творчої гри, в якій найуспішніше формується зміс­товна ігрова діяльність дошкільнят та їхні взаєми­ни. Аналіз планів навчально-виховної роботи показав, що між ігровою діяльністю та змістом за­нять із ознайомлення з навколишньою дійсністю, спостереженнями поза заняттями (наприклад, на

прогулянці) часто немає жодного зв’язку. Але ж такі спос­тереження випадкові, непродумані й малоцінні для за­гального розвитку дитини. Також часто недостатній зв’я­зок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею дітей.

Щоб правильно організувати керівництво іграми, ви­хователь має, вивчивши ігрові інтереси та рівень розвитку творчих ігор своїх вихованців, скласти перспективний план розвитку ігор на місяць, квартал, півріччя, рік, вка­завши теми ігор, обсяг та шляхи їхнього розвитку.

Крім того, конкретизуючи перспективний план, пе­дагог повинен скласти календарно-тематичні плани нав­чально-виховної роботи (з урахуванням вікових особли­востей дітей та рівня їхнього розвитку). Якщо в дітей виникла цікава й корисна у виховному сенсі гра, вихова­тель має підтримати дитячу ініціативу, змінивши наміче­ну ним ігрову тематику.

Тематичним планом охоплюються ті розділи програми, які сприяють збагаченню змісту сюжетно-рольових та будівельних ігор, забезпечуючи концентровану по­дачу матеріалу з метою підтримання й розвитку інтере­су до тієї чи іншої гри.

Відповідно до провідних ігрових інтересів тематичне планування має включати конкретні спостереження за предметами та явищами навколишнього середовища, екскурсії, добір художньої літератури, ознайомлення з творами мистецтва; конструювання, ліплення, аплікації і малювання; іграшки та атрибути для ігор (зазначити, що треба придбати, що — виготовити за допомогою бать­ків, що — разом з дітьми).

Під час гри може виникнути потреба в таких атрибу­тах, які не можна було передбачити заздалегідь. У таких випадках слід підтримати ініціативу дітей, допомогти ви­готовити або замінити іншими предметами необхідні ат­рибути і цим самим підтримати інтерес до гри.

Планування роботи з організації сюжетно-рольових ігор для молодших дошкільнят має свої особливості порівняно з плануванням для старших груп. Календарні плани молодших і середніх груп передбачають не лише створення умов для проведення творчих ігор, а й при­йоми навчання дітей конкретних дій з іграшками, демонстрацію конкретних ігрових дій. Вихователь пла­нує умови та прийоми, які сприяють проведенню ігор, ним організованих, ігор за особистим задумом, ігор по­руч, ігор разом тощо. У молодших групах вихователь планує свою особисту участь в іграх, що створює більш сприятливі умови для організації та керівництва іграми дітей. Ураховуючи те, що в старшому дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю, змінюються методи та прийоми керівництва грою, що дістає відображення в календарному плані. Так, участь вихователя в іграх, яка мала велике значення в молодших групах, уже не є та­кою актуальною.

У календарному плані розписано прийоми стимулю­вання діяльності дітей: вибір теми гри, розподіл ролей, налагодження позитивних взаємин тощо. Час проведення ігор чітко не визначається, а планується сумарно з інши­ми педагогічними процесами. Таким чином, кількість часу, який залишається для ігор, значною мірою за­лежить від того, коли дитину привели до садка, які навички самообслуговування вона має, які взаєми­ни склалися між дітьми, як вони переходять від од­ного режимного моменту до іншого, чи вміють доби­рати іграшки тощо.

Керівництво іграми здійснює безпосередньо вихова­тель, причому воно має бути тактовним, певною мірою інтуїтивним. Педагог ураховує індивідуальні та вікові особ­ливості дітей, конкретну ситуацію, дитячий та власний досвід, формуючи у вихованців наполегливість, актив­ність, готовність до подальшої діяльності.

Визначаючи компетентність дошкільнят в ігровій діяльності згідно з Базовим компонентом до­шкільної освіти в Україні, доцільно враховувати такі показники: складність сюжету, його чіткість, наближеність до реального життя, перспектив­ність, логічну завершеність; визначеність ролей, їх узгодженість, типізацію та індивідуалізацію їх­ніх основних характеристик, адекватність ігрових дій; чітке визначення правил гри, дотримання їх дитиною; збалансоване спілкування з товариша­ми, оптимістичний настрій.

 

 

No Comments »