СЦЕНАРІЙ ВИСТАВИ «КОЗА-ДЕРЕЗА»

для дітей старшої групи

(Українська хата і однієї сторони, з іншої — ліс, зайчикова хатинка. Баба прибирає у дворі.)

Ведуча.

У невеличкому селі

Дід з бабусею жили.

Дід козу собі купив

Й клопоту він наробив!

Непроста була Коза;

Вередлива і брехлива.

Круторога.

Усі діти. Дереза!

Ведуча. Ось сідайте всі рівненько

Й слухайте казочку гарненько.

Баба. Вже й на вечір повертає,

А старого десь немає.

Він пішов годин із п’ять

На базар Козу куплять.

Я вже їсти наварила.

Миски-ложки перемила.

Пообідала сама —

А його нема й нема.

Закортіло, бач, старому

Привести Козу додому.

Причепився, як смола…

Я й грошей йому дала.

А тепер якщо ті гроші

Вкрадуть люди нехороші?

Я йому не подарую.

О, якусь розмову чую…

Мабуть, це вже дід іде

І Козу сюди веде.

(Заходить Дід і Коза).

Дід (до Баби). Ось Козу у двір веду.

Баба. Чує серце на біду

Ти привів оцю тварину.

(Дует Діда та Баби на мелодію української народної пісні «Вареники».)

Баба. Де ж ми будем її пасти,

Діду мій старенький?

Де ж ми будем її пасти,

Голуб мій сизенький?

Дід. Звісно де, милая, звісно де, милая,

Звісно де — на нашій паші, моя чорнобривая.

Баба. А чи буде ця Коза нам молоко давати? (2 р.)

Дід. Звісно так, милая (2 р.).

Звісно так, моя рідненька.

Моя чорнобривая.

Баба. А хто ж буде її пасти, голуб мій миленький?

А хто ж буде її пасти, голуб мій сизенький?

Дід. Звісно, ти, милая (2р.).

Звісно ти, моя рідненька, моя чорнобривая.

Дід. Та не лайся, дай ряднину,

Я підстилки принесу.

Ну, а ти паси Козу.

Виганяй тепер на пашу

І шануй худібку нашу!

Баба (вслід). Зрозуміла. Ач яка! (До Кози.)

Чи ж прибуде молока,

Як травиці напасеться

І води в ставку нап’ється?

(Пішли в ліс і заховались. Виходить Дід.)

Дід. Змайстрував до хліву двері,

Кинув корму на вечерю,

Ще й соломки підстелив —

Наче все як слід зробив.

(Лунає музика. Дід встає, з-за дерева виходить Коза й Баба.)

Дід. Кізонько моя мила,

Чи ти пила, чи їла?

Коза. Не пила я, Діду, і не їла,

Баба гарно пасти не уміла.

Бігла я через лісочок, ухопила там листочок,

Бігла я через гребельку, випила води крапельку.

Дід. Що ти кажеш? От біда!

Ти ж чого, стара, не пасла,

Молока не буде й масла,

Як Козу так годувать…

Коза. Ме! І води їй не давати!

Баба. І пила вона, і їла,

Чим же я їй не вгодила?

Коза. Ме-е! Бреше баба, ти не вір,

Не пускай її у двір.

Дід. Що поробиш із старою,

Клопочуся сам Козою.

Сам водою напою,

Напасу і подою.

(Дід жене Козу у ліс.)

Баба (услід). Де він взяв таку тварину

На лиху мені годину?

Он, назад її жене…

Ну, згадаєш ти мене.

Дід. А тепер, стара, не лайся,

А скоріш козу питайся,

Чи на полі пашня є?

До цих пір траву жує.

Баба (глузливо). Кізонько моя мила,

Чи ти пила, чи їла?

Коза. Не пила, Бабусю, і не їла.

Дід. Як таке сказати ти посміла?

Коза. Бігла я через місточок ухопила там листочок,

Бігла я через гребельку, випила води крапельку.

Дід. Кізко! Кізко! Схаменись!

Коза. От, дивіться, причепивсь.

Бабо, Діду ти не вір.

Не пускай його у двір!

Дід. Де мій ніж? Заріжу кляту! (Шукає ножа.)

Коза. Ой, який цей Дід завзятий (бігають і Коза тікає в ліс).

Дід (зажурено до Баби). Ти на мене не дивися,

Бачу й сам, що помилився.

Думав, буде молоко.

А воно бач, отако…

(Дід і Баба йдуть у хату, а Коза виходить з-за кущів.)

Коза. Я Коза-дереза,

За три гроші куплена,

Півбока луплена,

Як залізе в мене біс —

Розжену увесь цей ліс.

Ведуча. І Коза у ліс пішла,

Там нікого не знайшла.

Між дерев, ялин блукала,

Де їй жить — вона не знала.

(Бачить хатинку.)

Коза. От і хатка є для мене.

Там печене і варене,

Страви на столі, дивись.

Гей, господарю, озвись!

Утомились мої ноги.

Та й голодна я з дороги.

Ще й не спала цілу ни,

А у хаті тепла піч…

І господаря немає.

Поки він десь там гуляє,

Я наїмся і нап’юся,

І в хатинці оселюся.

(Ховається в хатинці. Вибігає Зайчик.)

Зайчик. Іменинник я сьогодні,

Тож іще напередодні

Всім запрошення послав.

Гарний стіл приготував:

Банку меду є Ведмедю.

Для Лисиці буде птиця.

Вовку м’яса кілограм

З холодильника подам.

(Заглядає в хату.)

Заєць. Ой! А це ж кто в мою хатинку

Сам прийшов на іменини?

Бачу, цей незваний гість

Всі наїдки сам поїсть!

Коза. Я Коза-дереза,

За три гроші куплена,

Півбока луплена,

Тупу-тупу ногами.

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,

Тут тобі й смерть!

Заєць. Ой, та це ж Коза рогата!

Як зайти тепер до хати?

(Сідає і плаче. Виходить Лисичка.)

Лисичка. Кажуть, що Лисичка хитра,

Це ж бо вигадки лихі

Придивіться лиш уважно,

Де знайдете кращу ви?

Лисичка. Гей, сусіде! Чом ти плачеш?

На гостину кликав наче.

Я ж голодна, в роті сухо.

Дай посмикаю за вухо

Та ходім уже до хати.

Заєць. Та ж у хаті звір рогатий,

Не пускає він мене.

Лисичка. Ну, мене не прожене.

Озовись за мить, хто в цій хатці сидить?

Коза. Я Коза-дереза,

За три гроші куплена,

Півбока луплена,

Як залізе в мене біс —

Розжену увесь цей ліс.

Лисичка. Хочеться поїсти смачно.

Та зайти до хати лячно,

Думалось поласувати.

Але треба утікати

(Лисичка втікає. Зайчик плаче. З`являється Вовк.)

Вовк. От і Зайчик, мій сусіда.

Йду до нього пообідать.

Але що це? Що я бачу?

Сірий Зайчик гірко плаче!

Чого сидиш. Зайчику, чого плачеш?

Чом не йдеш у хатоньку ти, козаче?

Вже на дворі геть звечоріло

І сидіть під хаткою – це  не діло.

Заєць. Вовчику, допоможи,

Там якась лиха тварина

Не пускає до хатини.

Вовк. Що таке? Та хто посмів

Найсильнішого з вовків

Не пускать на іменини?

Звіра того з печі скину!

Коза. Я Коза-дереза,

За три гроші куплена.

Півбока луплена.

Як залізе в мене біс —

Розжену увесь цей ліс.

Вовк. Я її… Та неохота,

Невідкладна є робота.

Краще я оцю біду

Стороною обійду.

(Вояк тікає. Заєць плаче, виходить Ведмідь.)

Ведмідь. В хаті мед є — нюхом чую.

Мабуть, тут і заночую.

Ти дивися, це ж Зайча

У дворі мене стріча.

Заєць. Мабуть, дядечку Ведмедю,

Не скуштуєте ви меду.

Бо у хаті звір сидить,

Нахваляється убить

Кожного, кого побачить!

Ведмідь. То піду назад я, значить.

Заєць. Зачекайте, ви ж — Ведмідь,

Тож підіть і проженіть

Це страховисько рогате.

Ведмідь. Може, зайти і справді в хату?

Сил мені не позичати,

Можу страшно закричати.

Хто у хаті цій сидить?

Гей, виходь, бо я — Ведмідь!

Коза. Я Коза-дереза,

За три гроші куплена,

Півбока луплена,

Як залізе в мене біс —

Розжену увесь цей ліс.

Ведмідь. Знаєш, Зайчику, боюсь я,

Краще у барліг вернуся.

Як штрикне цей звір рогами —

Буду догори ногами.

(Ведмідь тікає, Заєць плаче, з’являється Півень.)

Півень. Чом ти плачеш, Зайцю сірий?

Заєць. Бо ніхто не може звіра з хати вигнать!

Півень. Що за звір?

Заєць. Ти не виженеш, повір.

Тут були уже сильніші,

Та розбіглися, як миші.

Півень. Перестань-но плакати, я прошу

Зараз того звіра я вмить рішу.

Ой, надовго буде він пам’ятать,

Як малого Зайчика ображать!

Не дивись, що я малий!

Не зухвальство і не роги — запорука перемоги!

А твердий, незламний дух і хоробрий вірний друг!

Чи готовий ти до бою?

Заєць. Так!

Півень. Тож мерщій іди за мною. (Йдуть до хатинки.)

Коза. Я Коза-дереза,

За три гроші куплена,

Півбока луплена,

Як залізе в мене біс —

Розжену увесь цей ліс.

Півень. А я Півень — молодець.

Заколю — й тобі кінець.

(Заходять в хатинку, шум бою. Коза втікає, Півень і Зайчик виходять.)

Заєць. Утекла рогата з хати,

І тепер я буду знати,

Що найкращий друг мій — Півень.

І ніякій злій тварині

Не здолати нас віднині.

Півень. Гей, виходьте всі звірята!

В Зайця нині буде свято —

Поспішайте, не баріться,

Зараз будем веселиться.

(Усі звірята виходять з подарунками для Зайчика.)

Ведуча. Отака наша наука,

Дров згоріла в’язка.

Діткам щічки зігріла.

Ну, а казка звеселила.

А тепер, як ваша ласка,

Ви поплескайте, будь ласка,

І артистів привітайте,

Успіхів їм побажайте.

 

 

No Comments »