Головна сторінка Карта сайту RSS-стрічка

Дошкільний навчальний заклад № 39 комбінованого типу Ужгородської міської ради Закарпатської області

П'ЯТНИЦЯ 20.04.2018 - СНІДАНОК: Макарони з маслом і твердим сиром, хліб з маслом, кава з молоком ОБІД: Суп з м'ясними фрикадельками, хліб, гуляш м'ясний, яслі/дієта- фрикадельеа м'ясна в томатній підливі, каша гречана з маслом, томати мариновані, компот ПОЛУДЕНОК: Кисіль, печиво ВЕЧЕРЯ: Омлет натуральний, картопляне пюре з маслом, хліб, огірок консервований, чай
image_pdfimage_print

Семінар «Формування творчої особистості дитини через різні види  діяльності»

 

Мета: стимуляція   вироблення  стратегії  і тактики  створення  у дошкільному навчальному закладі сприятливих умов для творчого розвитку дошкільника

 

План проведення семінару

1.Особливості розвитку творчих здібностей дошкільників.

2.Розвиток мовленнєвих творчих здібностей.Театралізація, як засіб творчого розвитку дошкільників.(Корнута Н.І.)

 

3.Використання нетрадиційних технік малювання, як розвиток дитячої творчості. \презентація\ Хома С.В.

 

  1. Вплив музики на розвиток особистості дошкільника  (Левдар Н.М.)

 

 

Вплив музики на розвиток особистості дошкільника.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні виняткового значення набуває питання становлення творчої особистості,вивільнення та розвиток її здібностей, організація такого навчально-виховного процесу, який вирішував би питання творчості як важливого компонента в сучасних умовах життя.

Вагоме місце у формуванні творчої особистості займає мистецтво та

музичне мистецтво зокрема. Вбираючи в себе етнокультурні надбання свого

народу, знайомлячись із кращими зразками світової спадщини, дитина

збагачує свій життєвий досвід та отримує можливість творчо застосовувати

набуті знання у власній музично-творчій діяльності.

В естетичній, мистецтвознавчій та психологічній літературі творчість, як

складна інтегративна діяльність має свою структуру і включає в себе:

процеси творчої діяльності (постановка задачі, формулювання задуму,

реалізація задуму); продукт творчої діяльності.

У свою чергу, процес музичної творчості поділяється на певні періоди.

Перший – накопичення вражень та їх узагальнення. Далі через цілеспрямоване бачення і чуття, активну діяльність уяви, пошуки окремих рішень виникає задум, складається план його реалізації. І врешті сам акт створення твору.

З психологічного погляду творчий акт являє собою узагальнення раніше

баченого та чутого, відбір типового і трансформація існуючого матеріалу на

основі творчої уяви. Процес творчості характеризується інтуїтивністю

рішень, в основі яких лежить реалізація раніше накопиченого життєвого і

художнього досвіду.

Характеризуючи дитячу творчість, більшість учених дійшли висновку,

що цінним тут є не лише продукт творчості, а й сам процес творчої

діяльності. Як показують наукові дослідження, музично-творчі здібності

виявляються приблизно з п’ятого року життя. Прилучати дитину до

прекрасного, спостереження, пояснювати незвичайне, дивуватись

навколишнім явищам, предметам, експериментувати слід з раннього

дитинства, щоб якнайґрунтовніше підготувати її до прояву власне творчих

здібностей.

У творчості дітям властиво передавати певні музичні образи, в основі

лежить відображення багатьох явищ життя, почуттів та переживань людини.

Тому в дитячій творчості це знаходить своє оригінальне втілення. Наприклад,

у пісні образне начало виражається в різних мотивах, мелодіях, що передають інтонації радості, здивування, горя тощо; у музично-ритмічних рухах – виникає під впливом сприйняття багатьох елементів музичної мови (мелодія, гармонія, динамічні та темброві зміни). Діти творчо передають образи в рухах, використовують елементи танцю, імітаційні, гімнастичні рухи, перебудови. Вони виступають як персонажі гри, підкреслюючи їх характерні риси, повадки (виникає музично-ігровий образ). У грі на дитячих музичних інструментах вихованці імпровізують найпростіші мелодії,відтворюють окремі ритмічні структури, пригадують почуті ними звуки –спів пташок та інше.

У ранньому віці дошкільнята не соромляться відсутності здібностей, що

адекватно виражають їхні емоції. Основним мотивом їхньої діяльності є сам

процес вираження почуттів. Однак з часом дитина активізує свідомі пошуки засобів виразності. У цей момент основне завдання дорослих – допомогти оволодіти способами та прийомами музично-творчої діяльності.

Часто дитячі музично-творчі прояви виникають безпосередньо, коли з’являється бажання співати, рухатися музикувати. Ці суттєві прагнення мають безперечну цінність, оскільки пов’язані з внутрішніми переживаннями дитини.    Їхні дії формуються під впливом зовнішніх факторів, інколи внаслідок музичних вражень, а іноді й зовсім не пов’язані з ними. Але при всій цінності подібних музичних проявів вони стихійні, однобокі й не можуть розглядатися як домінувальний шлях оволодіння дітьми музичним досвідом.

Другою організаційною формою музично-творчої діяльності є заняття, де музичний керівник спрямовує роботу на засвоєння дітьми необхідних знань та вмінь, а також їх творчу реалізацію.

Роль музичного керівника в активізації творчих проявів вихованців прослідковується на кожному з перелічених етапів творчої діяльності. На першому вона полягає в організації тих життєвих спостережень, які можуть вплинути на дитячу творчість (слухання музики, перегляд концертів, конкурсів дитячої самодіяльності та ін.). При відборі об’єктів для спостереження слід виходити з реальних можливостей відображення їх у танці, пісні, грі тощо. Перш за все, дітей слід вчити образному баченню навколишнього, сприйманню явищ не ізольовано, а в їх різнобічних зв’язках.

Це і вміння знаходити співвідношення між різними предметами та явищами,

виділяти окремі якості (звуки мелодії, її настрій, форму). У дитячій музичній

імпровізації, зокрема, настрій можна виразити, міняючи лише характер мелодичних інтонацій та інше. Здатність образного втілення життєвих вражень має вагоме значення для дитячої творчості, оскільки зміст пісні,танцю, гри будується не лише на основі цілісного сприймання життєвих явищ, а й диференціації їх якостей.

Спостереження можуть допомогти і в розвитку комбінаційних якостей.

Важливо побачити, що деякі мелодії можуть змінюватись і бути переробле-

ними. Сприйнявши це, діти здатні виявляти бажані зміни,контролюючи художні якості творів. У процесі спостережень вони вдаються до пошуків власних шляхів художніх перетворень. Саме в цьому і полягають організаційні функції музичного керівника.

Наступний етап дитячої творчості (виникнення задуму і пошук художніх

засобів) дуже короткий і проходить на “одному диханні”. Тут керівник повинен створити атмосферу радості, цікавих, несподіваних переживань,необхідних для вдалого здійснення дитячої музично-творчої діяльності, що забезпечить внутрішню потребу самовираження дитини.

З метою успішного стимулювання творчості вихователь може зорієнтувати на нову діяльність (“Самі придумайте…”). Для активізації дитячого мислення доцільно варіювати ситуації змінюючи умови,поєднуючи індивідуальні й колективні форми музично-творчих занять. Це суттєво сприяє розширенню діапазону творчих проявів, активнішій діяльності, сенсорному вивченню матеріалів, а саме освоєння рухів у танці,звуків музичних інструментів, інтонації тощо.

Виникнення задуму підводить дітей до пошуку засобів його реалізації. У

співі з’являються виразні мелодичні інтонації, нескладні мотиви, вихованці

імпровізують на дитячих інструментах найпростіші мелодії і ритми,з’являються комбінації нескладних ритмічних структур, у музичних іграх-драматизаціях шукають образні характерні рухи персонажів, імітують повадки тварин, птахів.

Окремо слід виділити творчі завдання. Вони ставлять дітей перед необхід-

ністю самостійно комбінувати, імпровізувати, створювати нові твори.

Їх завдання полягає у тому, щоб викликати ряд необхідних відчуттів, готовність до пошуків нових варіантів дій і допомогти дитині “увійти” в

уявну ситуацію.

Поетапне формування творчості вимагає видозміни ролі й характеру

творчих завдань, спільних дій педагога і дитини. Один із цих етапів –

орієнтування дітей у новій для них діяльності. Насамперед створюється

відповідна настанова на нову діяльність: у дітей формуються перші уявлення

про процес створення пісень, мелодій, музично-ритмічних композицій,

збуджується до нього інтерес, виробляються навички вільної поведінки, а

головне – ставиться нова мета – створити, придумати, знайти.

Важливо знайти правильне співвідношення між прагненням дітей проявити себе в новому завданні та можливостями втілити свої задуми.

Необхідно створити умови, які сприяли б виконанню творчих завдань:

застосування прямого зразка, який, по суті, служив би зразком способу виконання творчого завдання. Діти повинні не прямо відтворити продемонстро- ваний зразок, а за його прикладом створити новий. Вихованці діють спільно з педагогом (наприклад, якщо початок продемонструє дорослий, це створить потрібну тональну настройку, і в дітей виникне враження спільної творчості). Застосування прямого зразка полегшує самостійні пошуки творчих засобів вираження;засвоєння дітьми способів втілення музичного образу в пісні. Завдання цього етапу – поставити дитину перед необхідністю діяти самостійніше й оригінальніше, змінивши при цьому ситуацію. Відповідно до нових мотивів творча діяльність, стимулює до створення пісень, мелодій та музично ритмічних композицій з метою подальшого виконання їх перед присутніми.

Змінюється характер творчих завдань: діти повинні не тільки прагнути

виразити свої настрої і почуття на основі запропонованих їм тем і жанрів

композицій, а й вибирати їх самостійно, що активізує усвідомленість пошуків

виражально-зображальних засобів, досягається зміною характеру зразка, який є вже непрямим. Прослухавши чи переглянувши приклади, дитина не повинна використовувати їх матеріал, а лише керуватися самим способом їх втілення, музичними засобами при використанні інших літературних текстів,мелодичних інтонацій, музично-ритмічних рухів, рисунків;самостійне застосування дітьми засвоєних способів у нових ситуаціях.

Спрямований на активізацію самостійного використання досягнутих

музично-творчих умінь. Для цього слід відмовитися від застосування вказівок і зразків пісень. Діти мають діяти за пропозицією педагога, але цілком самостійно. Створюються зовсім нові ситуації, що можуть виникнути

за певних умов: змінюється характер діяльності, діти пробуджуються до музичної творчості під час гри; імпровізація поспівок здійснюється не в співі, а під час музикування – гри на дитячих музичних інструментах.

Результат у вигляді продукції дитячої художньої творчості може бути

виражений у невеликих інтонаційних зворотах, мотивах і найпростіших

мелодіях, що утворюється з них, музично-ритмічних та музично-ігрових

композиціях.

Виражальні функції дитячої пісенної творчості представлені в

наступних формах:

  • Інтонаційні звороти, мотиви, мелодії, які наслідують реальне

звучання оточення, у першу чергу, інтонації чуттєво-виразної мови людини

(відповіді-запитання, пісенні розмови, наслідування співу зозулі, нявкання та

ін.).

  • Інтонаційні звороти, мотиви мелодії, які супроводжують звичайні

ігрові, танцювальні рухи дитини (підспівування під час ходи, танцю,

колихання ляльки тощо). Ці інтонації можуть виражати різні емоції (жаль,

торжество, радість, подив та ін.).

Однак виражальний зміст дитячих пісень повинен бути “зображальний”, втілюватися у відповідні конкретні інтонаційні звороти,мотиви з властивою їм мелодичною лінією, ритмом, ладогармонічною структурою.

Зображально-виражальна функція дитячої пісенної творчості реалізується в музичному матеріалі в наступних напрямах:

  • Загальна лінія мелодичного руху (обмежений діапазон мелодії,

неяскрава кульмінація, неширокі інтервальні ходи, поступеневий рух).

  • Початки ладової організації: спів у заданій тональності (за заданим

звуком, тональною настройкою фортепіанного вступу), тяжіння до тоніки

при завершенні мелодії, сполучення стійких і нестійких звуків, домінування

перших, найпростіші народні звукоряди, лади (секундові, терцеві, квартові)

мажорні (переважно) і мінорні.

  • Метроритмічні співвідношення: метрична чіткість мелодії, поєднання

наголошених і ненаголошених звуків, переважно дводольні розміри,

виразність ритмічного рисунка, закінченість мелодії в ритмічному

відношенні.

  • Найпростіше нюансування пісень: знаходження потрібного темпу й

динаміки в імпровізації пісень певного змісту, збереження темпу під час

виконання створеної пісні, свідома зміна темпу й динаміки залежно від

літературного тексту пісні й мелодії.

  • Первинна структура пісні: поява цезур, побудова коротких музичних

фраз, речень, наскрізний рух мелодії або квадратність структури, своєчасна

реакція на фортепіанний вступ і закінчення.

Актуалізуються зображально-виражальні функції в дитячій пісенній творчості. Оволодіння її найпростішими засобами можливе за умови скоординованого формування музично-творчої діяльності. Дитина, керуючись поставленим перед нею творчим завданням, здатна оперувати звуками, наспівувати мелодію, видозмінювати її та добирати доступні способи зображення в ній тих почуттів і думок, які хоче і здатна передати.

Така діяльність уможливлюється в умовах уже набутого музичного досвіду

на заняттях.

Отже, завдання педагога – формувати в дітей способи самостійного творчого прояву виражально-зображальних засобів з метою вираження своїх почуттів у художній дитячій творчості. Саме постійна зміна ситуацій і умов виконання завдань вимагають від дітей самостійних пошуків, здатні розбудити їхню уяву, надати діям перетворювального музично-творчого характеру.

Л І Т Е Р А Т У Р А

  1. Алиева Т. И. Ребенок в мире образа // Дошкольное воспитание. –
  2. – № 2. – С. 68–73.
  3. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна,
  4. – 256 с.
  5. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. Посібник: У 2 ч.

/ Ред рада: В. М. Доній, Г. М. Несн, Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков та ін. – К.:

ІЗМН, 1997. – Ч. 2. – 936 с.

  1. Олексик В. Творчий потенціал особистості як змістовий аспект її

життєвого шляху // Психологія і суспільство. – 2006. – № 3. – С. 85–89.

  1. Суржанська В. Розвиваємо творчі здібності. – Х.: Основа, 2007. –112 с.

Розвиток творчих здібностей в мовленнєвій діяльності.

Проблема розвитку дитячих творчих здібностей є досить актуальною на сучасному етапі. Дослідження дозволяють відзначити необхідність та можливість розвитку мовленнєвих творчих здібностей вже в дошкільному віці.
Дитинство передусім дошкільне – єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креативні можливості дошкільного дитинства.
Мовленнєві творчі здібності посідають важливе місце в розвитку дитячої творчості починаючи з перших років життя людини. Мовлення акумулює життєдайну творчу енергію дитини, це стимул, засіб і показник її фізичного психічного і духовного розквіту, розквіту творчих здібностей, максимальної реалізації природних можливостей.
Проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей в дошкільному віці через складність і багатогранність природи мовленнєвих явищ відноситься як до психології так і до педагогіки. Вагомість та актуальність її пояснюється гострою проблемою педагогічної практики в науково обґрунтованих рекомендаціях щодо форм організації та методів здійснення розвивальної роботи з дітьми у цьому напрямі.
Значущість проблеми розвитку дитячої творчості , розкриття і максимальної реалізації творчих здібностей кожної особистості підкреслюється й у державних документах: національній доктрині розвитку освіти в Україні, законах «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про мову», «Базовому компоненті дошкільної освіти », тощо.
Традиція вивчення проблеми мовленнєвих творчих здібностей дошкільників пов’язана з розглядом їх як одного з видів зв’язного висловлювання в умовах навчання мовлення. Дослідники А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Карабаєва доводять, що у дітей старшого дошкільного віку складається свідоме естетичне сприйняття художніх творів, яке виявляється в розумінні змісту та ідеї твору, здатності виділяти та усвідомлювати його мовні засоби, хоча у складанні власних творчих доробок більшість дітей відчуває труднощі. Це виявляється у змістовій (наслідування, невиразність творів, алогічність змісту, бідність та не оригінальність сюжету) та фронтальних характеристиках висловлювання (порушення структури повідомлення, обмеженість у використанні стилістичних засобів), що пояснюється низьким рівнем літературознавчої обізнаності, не сформованістю уявлень про жанрові, композиційні, мовленнєві особливості літературних і фольклорних творів та невмінням переносити набуті художні уявлення у власну творчість. Значна частина праць з цієї проблеми (А.Богуш, Д.Бараніна, Н.Гавриш, Т. Постоян, Н. Корткова, Н. Михайленко, С.Шадріна) присвячена переважно створенню системи мовленнєвих вправ , мовленнєвих творчих занять, розробці спеціальних прийомів навчання фантазуванню (Н.Гавриш, Дж. Рдарі, Страунг, Н. Короткова, Н. Михайленко, Н. Фесюкова ).

Ігри-фантазування як засіб розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку 
Гра – це найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих з навколишнього середовища вражень. В грі яскраво проявляються особливості мислення і уяви дитини, здатність до фантазування, також його емоційна активність, потреба в спілкуванні.
Гра – соціальна практика дитини.
Проблеми дитячої гри опинились в центрі уваги з перших років розвитку дошкільної освіти. Методологічною основою розвитку теорії і практики дитячої гри стали положення про гру як  цілеспрямовану  соціальну діяльність та важливий засіб виховання та навчання.
В дошкільній педагогіці і в практиці роботи дитячих садків все більше і більше стверджувалась думка про те, що розвиток дитини, характер її діяльності (ігрової, навчальної, трудової виявляються умовами життя і виховання і що поступовий розвиток особистості не є результатом спонтанно утворених, закладених природою індивідуальних рис і якостей .
Н. Крупська підкреслювала роль гри як специфічної дитячої діяльності, як засобу та методу всебічної  навчально-виховної роботи . Найкращі вихователі знаходили правильні методи впливу на розвиток та зміст гри .
Суттєвий вплив на подальше вивчення проблеми дитячої гри дала педагогічна система А. Макаренка.
Центральні її положення : формування особистості дитини комунікативних здібностей через гру.
В роботах різних психологів висувається положення, що гра не виникає довільно, як продукт індивідуальної творчості, а під впливом соціального оточення, в результаті засвоєння дитиною соціального досвіду і стає засобом навчання і виховання в умовах цілеспрямованого педагогічного керівництва.
Важливе місце в розвитку дитячої гри займають роботи А.П.Усової. Запропонована нею система навчання на заняттях сприяла підвищенню дитячих ігор. Тільки сукупність формування всіх видів діяльності гри, навчання,праці підкреслювала А.Усова можна досягти повноцінних результатів в розвитку всіх видів діяльності (образотворчої, мовленнєвої трудової та ін.) та розвитку особистості взагалі.
На сучасному етапі перед спеціалістами дошкільного виховання постало питання подальшого вивчення та впровадження різних методик керівництва грою, яка виступає як форма організації життя та різної діяльності дітей (мовленнєвої, образотворчої, музичної).
Гра має великий вплив на розвиток різноманітних здібностей дитини в тому числі і творчих.
Дошкільний період – перший етап становлення у дітей різних здібностей, етап засвоєння суспільного досвіду.
Дитина розвивається під впливом виховання, впливом вражень від оточуючого середовища. У неї з’являється інтерес до життя. Гра – найбільш доступний для дитини вид діяльності, своєрідний спосіб переробки отриманих вражень. Враження пробуджують у дітей різноманітні почуття, мрії, підштовхують їх до творчості.
Через гру можна розвивати різноманітні творчі здібності: образотворчі, мовленнєві, музичні здібності.
У розвитку мовленнєвих творчих здібностей використовуються різні види ігор: дидактичні, театралізовані, сюжетно-рольові, ігри-фантазування.
Ігри-фантазування є найбільш ефективним засобом в розвитку творчості дитини. В даних іграх дошкільник має змогу грати зі словами, промовляючи низку звуків рідної мови, створює незвичайні слова, загадки, віршики, казки, оповідання. У грі-фантазуванні дитина може проекспериментувати, багаторазово виконати будь-яку дію, від якої вона отримує задоволення і наявний продукт її діяльності.
Гру-фантазування можна розглядати як творчість, тому що у ній розвиваються такі важливі характеристики творчості як:
швидкість думки – здатність до генерування як найбільшого числа ідей .
Фактично кількість ідей, що виникають за одиницю часу.
гнучкість мислення – здібність легко переходити від полярних за змістом явище одного класу до іншого. У процесі творчості необхідно вміти гнучко змінювати стратегію й тактику творчого пошуку, переключатися з однієї ідеї на іншу, вміти переносити ідеї з одного об’єкта на інший і бути готовим до отримання парадоксального рішення;
оригінальність – здатність формулювати нові, неочікувані ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих;
розробленість – уміння не просто генерувати ідеї, а й творчо розробляти їх;
сміливість – здатність приймати рішення в ситуаціях невизначеності;
допитливість – відкритість та інтерес до всього нового; уміння помічати незвичайне у звичайному, дивуватися йому.
Ігри-фантазування сприяють розвитку мовленнєвих здібностей, пізнавальної активності, самостійності, творчості, самореалізації дітей. Ігри-фантазування включають в себе вирішення багатьох завдань: навчальних, розвивальних, пізнавальних, інтелектуальних, трудових, нестандартних, творчих (І. Лернер, М. Махмутов, В. Моляко, Г. Сирота та ін.).
До творчих завдань вчені відносять:
– завдання для розв’язання якого є невідомим спосіб дії та предметно-специфічні знання для його розробки (останні також не виводяться з інших положень даної наукової області чи споріднених з нею областей) (І.Калошина, Н.Добровольська);
– завдання, яке забезпечує розуміння дітьми проблеми, сформульованої дорослим у ситуації, коли дитина відчуває певне теоретичне затруднення, і коли у неї з’являлося бажання вирішити проблему. Пошуки рішення проблеми здійснюються шляхом багатьох пізнавально-практичних дій дитини (шляхом визначених практичних дій, у вигляді наочно-дієвого мислення; шляхом абстрактного мислення) (Ю. Щербань).
– завдання, в якому кількість даних не має розв’язання, внаслідок чого умова задачі видається суперечливою (Г. Галіцин);
– завдання, які спонукають дітей до комбінування, імпровізації, вигадування, тобто самостійного знаходження нового рішення. Разом з цим такі завдання спонукають дитину до дії (Н. Ветлугіна). Таким чином, творчі завдання передбачають розуміння дитиною проблеми, яка викликає у дитини теоретичні чи практичні труднощі, і для її розв’язання необхідно знайти певний спосіб дії. Отже, ігри-фантазування – це такий вид дитячої творчої діяльності, яка забезпечує вирішення всіх вищеназваних завдань.
Ігри-фантазування в розвитку мовленнєвих творчих здібностей враховують вікові можливості дошкільників, оскільки пропонуються в притаманних для дітей дошкільного віку видах діяльності. Вони мають декілька варіантів вирішення, й тому діти дошкільного віку не переймаються думкою, правильно вони виконали завдання чи ні, – усі варіанти вирішення будуть правильними. Головне тут те, що дитина вирішує творче завдання, проявляючи творчі здібності, оригінальність, неповторність, індивідуальність.
Зміст ігор-фантазувань передбачає їх виконання на різних рівнях складності, що дає можливість диференціювати їх залежно від рівня розвитку кожної дитини, а також індивідуальних уподобань та інтересів вихованців.
Ігри-фантазування стимулюють у дошкільників пізнавальні інтереси, дослідницькі пізнавальні дії, самостійний варіативний пошук досягнення результату, відкриття нового, вони пожвавлюють пізнавальну діяльність, позитивно впливають на пізнавальну активність дітей.
Визначаючи місце ігор-фантазувань у роботі вихователя дитячого дошкільного закладу, можемо вказати на те, що вони є універсальним засобом, – їх можна використовувати як під час індивідуального, так і під час колективного спілкування з дітьми, у різних видах діяльності, різних видах дитячої творчості – образотворчої, музичної, мовленнєвої. Щодо мовленнєвої творчості ігри-фантазування займають провідне місце. Саме вони стимулюють розвиток мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку. До ігор-фантазувань у мовленнєвій творчості відносять самостійне складання дітьми неймовірних історій, казок, загадок, творчих розповідей, забавлянок і промовлянок, оповідань.
В процесі своєї творчої діяльності оволодівають високим рівнем мовленнєвої культури, яка визначається що найменше трьома ознаками: багатством, точністю, виразністю. Багатство мовлення передбачає великий обсяг словника, розуміння та доцільне використання в мовленні слів та словосполучень, розмаїття  використаних мовних засобів. Залучення дітей до краси художнього слова сприяє збагаченню їхнього лексичного розвитку. Точність мовлення можна розглядати як оптимальне слововикористання: тобто уміння використати такі слова, які найкращим чином передають зміст висловлювання, розкривають його тему та головну думку в логічній послідовності, важливо коли діти оволодівають синонімією, навчаються розрізняти значення змістовних відтінків слів. Виразність мовлення передбачає добір мовних засобів, які відповідають умовам та завданням комунікації. Ця якість співвідноситься з функціональним стилем з розумінням ситуації; специфіки умов мовлення при виборі найбільш відповідних слів та виразів. Розвиток образного мовлення дітей буде ефективним лише в сприйманні ними художнього слова та самостійного складання дітьми власних творів. Мовлення дошкільників стає образним, щирим та живим, якщо у них виховувати інтерес до мовного багатства, розвивається вміння вживати в процесі своєї творчої діяльності, в спілкуванні різноманітні виразні засоби. Саме за допомогою ігор-фантазувань з розвитку мовлення дитина найшвидше і найкраще оволодіває мовленнєвою культурою. Вони допомагають дитині трансформувати отримані уявлення про художній твір в самостійне творче висловлювання, яке набуває у кожного дошкільника свого колориту, своїх особливостей, тому необхідно враховувати індивідуальні відмінності в оцінці мовленнєвих творчих здібностей. Мовленнєві творчі здібності в процесі ігор-фантазувань допомагають дитині у створенні власних висловлювань і самостійно складених творів.
Ігри-фантазування передбачають не тільки розвиток мовленнєвих творчих здібностей, а й насамперед розвиток мовлення, виховання культури мови дитини, що передбачає особливу організацію мовної роботи, націлену на збагачення словника, граматичної упорядкованості, зв’язного мовлення  у процесі творчої роботи, розвиток поетичної чутливості до краси і точності художнього слова, який сприяє прояву естетичної функції дитячого мовлення. Мовленнєві творчі здібності у грі-фантазуванні виявляються у вмінні дітей самостійно, образно, зв’язно та виразно будувати власні твори.
Для розвитку мовленнєвих творчих здібностей використовують ряд різних ігор-фантазувань: складання забавлянок і промовлянок, казки-розповіданки, складання творчої розповіді, складання загадок тощо.
Складання забавлянок і розповіданок – один з видів ігор-фантазувань, що виявляється у самостійному складанні і відтворенні їх дітьми. Діти промовляють забавлянки і розповіданки за власною ініціативою, перебуваючи у стані збудження, емоційного підйому, при цьому вони ритмічно рухаються (підстрибують, виконують змахи руками, пальчиками, окремими предметами, кружляють). Крім того, діти із задоволенням повторюють тексти, що раніше почули від дорослих, доповнюють, змінюють, тобто відтворюють їх творчо.
Дослідник Т. Алієва, засвідчила, що у процесі експериментального опитування відомий текст забавлянки діти відтворили у понад двадцяти варіантах.
Дослідниця Н. Гавриш запропонувала дітям старшого віку створити промовлянки схожі на «Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко…» і «Сороку-ворону», в результаті чого одержала 12 варіантів «Сонечка» і сім варіантів «Сороки». Це засвідчує, що діти добре відчувають ритм, риму поетичного тексту, легко змінюють слова первинного тексту на власні, привносять в основу предмети сьогодення.
Складання загадок – ще один вид ігор-фантазувань, який сприяє розвитку мовленнєвих творчих здібностей. При самостійному складанні дітьми загадок, дитина краще пізнає якості кожного предмета чи явища, набуває вміння найбільш точно і влучно дати йому характеристику.
За допомогою цього виду ігор-фантазувань у дітей формується лаконічність і правильність висловлювання, збагачення словника та формування здібності до римування.
Казки-розповіданки – один з найефективніших та найпоширеніших видів ігор-фантазувань, який сприяє розвитку мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників. Вихователь пропонує дітям скласти казку за віршем або оповіданням, відповідно до теми відомої казки за опорними словами. В дитячих творах відображається коло уявлень та інтересів дітей, їх сформованість. На цей вид дитячої творчості сильно впливає художня література, через що створені дітьми твори охоплюють численні літературні мотиви.
Психологи і педагоги доводять, що у дітей дошкільного віку величезний творчий потенціал, який за різних причин не завжди повністю реалізується. Тому важливо створити таку ситуацію , яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії атмосферу творчого натхнення, зацікавленістю дітей створити свою історію На думку А. Михайленко все це реалізується тільки тоді, коли педагог зацікавлений у своїй роботі і направлений на досягнення високих результатів. Перш за все педагог повинен правильно обрати тему майбутнього твору, яка повинна підштовхнути дитину до розвитку сюжету, мати багатоваріантні припущення. Чудовим стимулюючим фактором для складання казок- розповіданок є використання невеличких римованих історій. Вони будять уявлення , фантазування, в них багато недоказаного .
Творча розповідь за мотивами знайомих казок, оповідань – це теж один з видів ігор-фантазувань, і являється гарним стимулом для розвитку мовленнєвих творчих здібностей. Глибокий вплив художнього твору на емоційну чуттєву сферу дитини, поява яскравих уявлень народжують нові образи, дитина проявляє цілком  природнє бажання «пограти» з героями улюбленого твору на вербальному рівні.
Ще один з можливих варіантів таких ігор-фантазувань – складання історій за темою, запропонованою вихователем або самою дитиною. Захопленість, незвичайність, казковість формулювання теми творчої розповіді розбудять дитячу фантазію, забезпечать успіх у досягненні поставленої мети. Ігри-фантазування розвивають у дітей уяву, яку часто співвідносять з фантазією.
За словами Л. Леонтьєва уява, фантазія являються найнеобхіднішими здібностями людини. А розвивається вона особливо інтенсивно в старшому дошкільному віці. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати потім наступає різке зниження цієї функції. Разом зі зменшенням здібності фантазувати у людини знижаються можливості творчого мислення.
Дж. Родарі також притримувався думки, що ігри-фантазування сприяють розвитку фантазії, уяви. Уява дозволяє старшим дошкільникам сприймати найфантастичніші казкові образи і ситуації як реальні. Родарі стверджував, що в процесі сприйняття дитина постійно збагачується враженням про предмети, явищах і зв’язках між ними. Але так як життєвий досвід дитини дуже малий і можливість оцінки «Що я бачу?» недостатня в її психіці виникає постійне перекомбіновування вражень. Виникає велика кількість нових зв’язків між предметами і явищами .
Отже, на основі цього ми можемо зробити висновок, що ігри-фантазування один з найефективніших засобів розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку. Вони сприяють розвитку зв’язного мовлення у дітей, відіграють велику роль у досягненні дітьми високого рівня мовленнєвої культури, що характеризується багатством, точністю і виразністю, формують у дітей граматичну компетентність, розвивають всі психічні процеси, головне спонукають дитину до творчості, до самостійної творчої діяльності.

Творче мовлення неможливе без творчого мислення, розвинутої уяви та фантазії. Воно не виникає на порожньому місці, а спирається на минулий досвід дитини.

Важливе значення для повноцінного розвитку дитини як особистості має своєчасне опанування мови, усім багатством виражальних і змістовних засобів рідної мови. У дошкільному віці виникає і особливо гостро визначається потреба у створенні дитиною нового, не існуючого у довкіллі. Щоб зіставити свою вигадку з реальністю, малий вигадник потребує співрозмовника, слухача для оцінки та схвалення вигаданих ним неймовірних пригод.

Проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей  є досить актуальною на сучасному етапі для дошкільної освіти.

Розвиток креативності – пріоритетна вимога  Базової програми «Українське дошкілля». Як його реалізувати у мовленнєвій діяльності? Як запалити у дитини вогник творчого розповідання?

Розвиток  мовлення – це не лише збагачення словника, формування звукової, граматичної культури та удосконалення зв’язного мовлення. Насамперед, це – розвиток вміння спілкуватися.  Тому ми вчимо дітей робити повідомлення, пояснювати, переконувати, доповнювати, домовлятися, хвалити, дискутувати, вітати, слухати інших, користуватися вербальними та невербальними  (міміка, жести, рухи)  засобами виразності.

Дошкільне дитинство є підґрунтям розвитку комунікативності та нормативності мовлення. Як відомо,  мовлення дитини безпосередньо пов’язане із мисленням. І якщо дитина мислить творчо, то і мовлення її буде творчим. Методи ТРВЗ дозволяють повною мірою забезпечити формування мовленнєвої компетентності у дошкільників як наслідок розвитку творчого мислення.

Мовленнєві творчі здібності посідають важливе місце в розвитку дитячої творчості. Проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей в дошкільному віці  через складність і багатогранність природи мовленнєвих явищ відноситься як до психології так і до педагогіки. Вагомість та актуальність її пояснюються гострою проблемою педагогічної практики в науково обґрунтованих рекомендаціях щодо форм організації та методів здійснення розвивальної роботи з дітьми у цьому напрямі.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні поставив перед педагогами основне завдання ­­– виховати особистість, яка успішно діє в різних життєвих ситуаціях. А здатність швидко адаптуватися до нових соціальних умов безпосередньо залежить від комунікативних умінь та навичок, достатній рівень який  дає дитині змогу самореалізуватися й адекватно діяти у соціальному оточені. І основи цієї здатності слід закладати з дошкільного віку. Зокрема, застосовуючи наукову технологію розвитку творчості — ТРВЗ (теорію розв’язання винахідницьких завдань) .

Система ТРВЗ зацікавила сучасних педагогів і психологів, які адаптували її для роботи з дітьми спочатку в школі, а потім і в дитячому садку. Роботи Г.С.Альтшуллера стали основою так званої творчої педагогіки. Згодом з’явилися спеціальні дослідження (В.А.Бухвалов, Б.Л.Злотін, С.М.Ладошкіна, А.О.Нестеренко, Т.М.Сидорчук, Л.І.Шрагіна, М.Н.Шустерман), в яких була розроблена серія методів і прийомів навчання дітей на базі ТРВЗ. А.М.Страунінг та О.І.Нікашин адаптували основні принципи ТРВЗ для дітей дошкільного віку. За допомогою спеціально розроблених ігор-занять дошкільники знайомляться з навколишнім світом, у них формується системне, діалектичне мислення, розвивається творча уява, винахідницька кмітливість. Цікаві прийоми для розвитку уяви запропоновані педагогом-практиком Л.О.Нестеренко. На матеріалі загадок діти вчаться фантазувати, самостійно шукати оригінальні шляхи розв’язання творчих завдань.

Психологи та педагоги доводять, що у дошкільнят є величезний природний творчий потенціал, який через різні причини не завжди реалізується повністю. Тому, дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення, зацікавити дітей створювати свою казку, оповідання, вірш.

Для прояву дитиною творчої активності, важли­во забезпечити їй розвивальне середовище. З цією метою доціль­но використовувати розвивальні завдання; правильно оці­нювати досягнення дітей у творчій діяльності; не перерива­ти творчого  процесу;  утримуватися  від використання негативних оцінок під час прояву дитиною творчої актив­ності; без критики приймати всі дитячі твердження, не зло­вживати гальмівним впливом критичних зауважень; створи­ти ситуації вільного спілкування, обміну думок.

Серед головних принципів ТРВЗ — навчання дітей розв’язувати суперечності, застосовувати системний підхід, тобто бачити навколишній світ у взаємозв’язку всіх його компонентів, знаходити резерви для творчого виконання завдання. Тому, здійснюючи диференційований підхід у розвитку креативного мовлення дошкільників  ми пропонуємо:

  • проговорювати у процесі розв’язання творчого завдання ідеї, які виникли спонтанно;
  • використовувати різного виду запитання, які сприяють концентрації уваги дітей (Хто? Що? Для чого це ти робиш? Що ти хочеш зробити зараз? Як ти збираєшся діяти? Чому? Навіщо?). Комбінування запитань дає велику кількість інформації;
  • вчити дошкільнят висловлювати якомога більше думок з приводу однієї ситуації (події, людини); виділити в них типове та особливе, переваги чи недоліки, позитивне чи негативне;
  • час від часу пропонувати дітям уявити щось у вигляді елементарної схеми.

Під час виконання дошкільниками завдань творчого характеру педагог може  використовувати продуктивні при­йоми, урізноманітнювати їх.

Зокрема, дітям можна запропонувати:

  • об’єднати — подрібнити (речі, явища);
  • дібрати синоніми-антоніми (схоже-відмінне);
  • знайти нові шляхи використання речей;
  • винайти нові засоби досягнення мети;
  • внести зміни в зроблене;
  • змінити речі за кольором, розміром, матеріалом, формою;
  • висловити якомога більше ідей для розв’язання кон­кретної проблеми;
  • використати фантазію, жарти, каламбури;
  • взяти участь у дискусії;
  • дібрати аргументи, докази;
  • провести нескладне дослідження (порівняй, склади оповідання, практично застосуй…);
  • помінятися з однолітками ігровими ролями, спробува­ти зіграти кілька несхожих ролей;
  • уявити (ліс, море…), відчути смак (незвичної їжі…);
  • “прорецензувати” роботу (свою, товариша, дорослого);
  • поставити якомога більше запитань;
  • оживити слово (намалювати словесний портрет);
  • розповісти про улюблені тварину, рослину, гру, занят­тя, страву;
  • розповісти про свої найприємніші ( найнеприємніше) враження;
  • уявити себе чарівником (використати чарівну паличку);
  • завершити розпочаті речення;
  • збільшити-зменшити когось-щось;
  • додати фантастичних властивостей комусь-чомусь;
  • придумати нового звіра, росли­ну, прилад тощо;
  • продовжити життя літературного персонажа;
  • змінити звичні взаємини між персонажами казки (на­приклад, створити образ парадоксального персонажа — лева-боягуза);
  • вживати метафори, переносити властивості одного предмета (явища) на інші: м ‘який характер, щоки го­рять, позеленіти від злості, сталеві м’язи, бронзове тіло;
  • дати свою назву відомій картині, казці, оповіданню, віршу;
  • фантастично поєднати несумісне — голову однієї тва­рини з тулубом другої, хвостом — третьої;
  • уявити, що трапилося б, якби прискорився (уповіль­нився) час; якби це позначилося на житті, порах року, заняттях, відпочинку тощо;
  • придумати нове свято, конкурс, гру.

Практика показує, що методи ТРВЗ сприяють розвитку комунікативної сторони мовлення та позитивно впливають на становлення всієї мовленнєвої системи дошкільників в цілому.

 

Коментарі Вимкнено до Семінар формування творчої особистості дитини через різні види мистецтва