Головна сторінка Карта сайту RSS-стрічка

Заклад дошкільної освіти №39 комбінованого типу Ужгородської міської ради Закарпатської обл.

19.04.2024р.П'ятниця.СНІДАНОК:Каша "Янтарна"(із пшона з яблуками).Чай . ОБІД:Суп картопляний заправлений сметаною.Хліб.Гуляш м'ясний.Макарони відварені.Капуста тушкована.Компот із свіжоморожених фруктів. . . .. ВЕЧЕРЯ:Рибні нагетси.Хліб.Картопляне пюре.Буряк шматочками.Лимонний напій.

Розвиток музично-рухової творчості дошкільників

Музичне виховання — це не виховання музи­канта,

                                    а насамперед виховання людини.

                                                                                                                                                                                                                                       В. О. Сухомлинський

Значення музично-ритмічних рухів для розвитку особистості

 

Фахівці вважають, що перевага занять танцями над іншими видами спорту є очевидною. У танці пра­цює все тіло — від пальців рук і ніг до хребта, а окре­мі види спорту тренують лише певні групи м’язів. Ко­ли дитина займається танцями, підвищується кардіореспіраторна витривалість (зміцнення серцевого м’яза і збільшення об’єму легень), поліпшується ко­ординація, удосконалюються пропорції тіла, форму­ються гарна постава та гнучкість.

Не варто забувати і про позитивний вплив танців на психологічне здоров’я дитини. Сором’язливість, незграбність, похмурість зникають у дітей вже після кількох занять. Дітей більше не турбують комплек­си щодо своєї зовнішності, зникає скутість у спілку­ванні з протилежною статтю.

Танцюючи, діти не тільки фізично розвивають­ся, але й вчаться правильно сприймати і відчувати музику. Основна мета занять будь-яким видом тан­ців — усебічний розвиток дитини.

Танці сприяють розвитку фантазії дітей і здатності імпровізувати. Заняття танцями допо­магають найбільш яскраво розкрити характер та індивідуальність дитини, розвинути такі якості, як цілеспрямованість, організованість і працьови­тість; виробити природну грацію рухів, гнучкість, спритність, пластичність і координацію, здатність виражати почуття й емоції через танець.

Ще в Давній Греції вважали, що в процесі на­вчання дітей музика і танці є не менш важливими, ніж точні науки.

Тогочасні вчителі були переконані, що для формування творчої, гармонійно розвиненої особистості необхідна всебічна освіта.

На початку XX століття швейцарський компо­зитор і педагог Еміль Жак Далькроз розробив систе­му музично-ритмічного виховання дітей, що донині є однією з найбільш відомих і популярних методик музичної освіти у світі. Е.-Ж. Далькроз справедли­во вважав, що за допомогою спілкування з музикою і танцями діти вчаться пізнавати світ і самих се­бе, а заняття танцями не тільки розвивають му­зикальність, а й допомагають виховувати увагу, во­лю і комунікабельність. Е. Ж. Далькроз — творець і поширювач системи ритмічного сприйняття. Суть його методики полягає в розвитку в дітей музикаль­ного слуху, пам’яті, пластики з допомогою спеціаль­них тренувальних вправ.

Карл Орф 1978 року створив систему темброво­го ритмічного виховання на основі звучань жестів — притупування, ударів, клацань; використав музичну гру як основний вид музично-ритмічного руху; ре­комендував часте застосування мовлення для ство­рення різних тембрів.

Сьогодення комп’ютеризації та інформації ви­магає від людини великої творчості, пошуку, пізнан­ня. У наш час інформаційних технологій діти бага­то часу проводять перед екранами моніторів та те­левізорів, а отже, мало рухаються. Тому саме музика і рух формують у дитини свободу в творчому ми­сленні, дають можливість імпровізувати, віддаючи натомість емоційні реакції — радість, задоволення. Музика і рух допомагають виховувати дітей, дають можливість пізнавати світ. Через музику і рух у ма­лят розвиваються не лише художній смак і творча уява, але й любов до життя, людини, природи, фор­мується внутрішній духовний світ.

Музично-ритмічні й танцювальні рухи вико­нують функцію психічної та соматичної релаксації, відновлюють життєву енергію людини та її самовід­чуття як індивідуальності.

 

Значення музично-ритмічних рухів

У музично-ритмічному русі вдосконалюється ро­бота нервових центрів, розвиваються м’язовий апа­рат, творчі здібності, емоційна чуйність на музику.

Музично-ритмічне виховання ґрунтується на да­них фізіології (дослідження І. М. Сєченова, І. П. Павлова, В. М. Бехтєрева); психології (праці вітчизняних дослідників Б. М. Теплова, Л. Тарасової). Музично-ритмічні рухи виконують у фізичних вправах, тан­цях та сюжетно-образних лініях.

Видатні педагоги Л. С. Виготський і Н. А. Вет-лугіна вважали, що дітей необхідно якомога раніше спонукати до виконання творчих завдань.

Одним із видів музичної діяльності, що більшою мірою сприяє розвитку творчості, є музичний рух.

Музичні рухи — це найбільш продуктивний вид музичної діяльності щодо формування у дошкіль­ників музичної творчості та творчих якостей осо­бистості.

Завдання музично-ритмічних рухів

  • Учити дітей сприймати розвиток музичних образів і виражати їх у рухах;
  • розвивати основи музичної культури, музикаль­ні та творчі здібності;
  • учити визначати музичні жанри, види ритміки, розрізняти найпростіші музичні поняття (висо­кі й низькі звуки, швидкий, середній і повільний темп та ін.);
  • формувати гарну поставу, учити виразних, пла­стичних рухів у грі, танці, хороводі, вправі.

До найбільш поширених видів музично-ритміч­ної діяльності належать ігри, танці та вправи.

 

Види музично-ритмічних рухів

Основне місце в розділі музично-ритмічних рухів займають ігри. Музична гра — це активна діяльність, що спрямована на виконання музично-ритмічних завдань. Вона викликає у дітей веселий, бадьорий настрій, впливає на активність процесу рухів, формує музичні здібності.

Граючи, дитина вправляється в русі, освоює його, у неї розвиваються позитивні якості, через гру вона пізнає життя.

Уся діяльність дитини в процесі музичних ігор є активним слуханням музики, що вимагає безпосе­редньої реакції, загострення музичного сприйняття, пов’язаного з переживанням, розрізненням і пізна­ванням музичного образу. Виконання музичних за­вдань у грі передбачає визначення характеру музики, темпу, розрізнення динаміки, окремих частин твору.

Музичний розвиток дитини в процесі музичних ігор є ефективним, адже гру як найближчу їй форму діяльності легко пояснити. Крім того, інтерес до гри й емоційність, доступність ігрових образів сприяють розвитку творчої активності дитини.

Музичні ігри поділяються на сюжетні та безсю­жетні залежно від того, розігрують діти певний сю­жет або виконують ігрові завдання.

У сюжетних іграх розкриваються образи, пока­зані дії (наприклад, ігри А. Філіпенка на сл. Є. Макшанцевої, для дітей 3-го р. ж.; «Ми у лісі були» (муз. і сл. Н. Вересокіної, для дітей 4-го р. ж.), «Хто скоріше займе стільчик?» (естонська народна мелодія для дітей 5-го р. ж.), «Садівники і діти» (муз. Т. Вільо-рейської, для дітей 5-го р. ж.). Сюжетними бувають і хороводи зі співом (наприклад, «Червоні маки» (муз. і сл. Ж. Агаджанова, для дітей 6-го р. ж.), «Но­ворічний хоровод» (муз. А. Філіпенка, сл. Т. Волгіної, для дітей 5-го р. ж.). У цих іграх сюжетами є поетич­ні тексти, а рухи нібито коментують їх.

Розвитку творчої активності в музично-ігровій діяльності сприяє також наближене до сюжетних му­зичних ігор інсценування пісні, не розученої дітьми, а виконаної педагогом.

Несюжетні ігри позбавлені певної тематики, на­томість містять ігрові завдання, елементи танцю, змагання, побудови і перешикування.

Важливим видом музично-ритмічної діяльності є танці, адже вони активізують слух дитини, вироб­ляють чіткі гарні рухи і сприяють розвитку творчої активності. У танцях діти розрізняють характер му­зики, форму музичного твору та засоби музичної ви­разності.

 

Види таночків

1) Із зафіксованими рухами, тобто авторські, до яких належать:

– таночки за участю дорослого (цей вид танку створює автор з урахуванням обов’язкового ви­конання педагогом однакових з дітьми або від­мінних рухів);

– сучасний дитячий танок;

– народні танці з використанням справжніх еле­ментів народного танцю;

– хороводи зі співом, рухи, що не пов’язані з тек­стом;

– характерний танок, у рухах якого змальовано певного персонажа;

– дитячий бальний танок.

2) Таночки-імпровізації на основі розучених рухів, мета яких — розвиток дитячої творчості. До них належать:

– танок на зразок «дзеркало»;

– танок, де діти складають рухи на першу частину, а для другої частини рухи показує педагог;

– танок, де діти складають рухи для обох частин.

Від таночків-імпровізацій, у яких педагог навчає дітей продуктивної творчої діяльності, слід відрізня­ти вільний танець, де за завданням педагога — відобразити в рухах характер музики — діти займають­ся виконавською танцювальною діяльністю на осно­ві раніше розучених і улюблених рухів.

Вправи — багаторазове виконання одного і того самого руху з метою навчання.

Призначення вправ різноманітне, зокрема:

– вправи, що використовують з метою вдоско­налення основних рухів (ходьба, біг, підскоки, стрибки);

– підготовчі вправи, під час яких розучують ру­хи до ігор і таночків (змінний крок, кружлян­ня, крок на всю ступню, передавання прапорця по колу та ін.);

– образні вправи, що уточнюють різні ігрові образи, рухи персонажів сюжетних ігор (хода ведмедя, стрибки зайця, біг коня);

– образні вправи дають дітям можливість опану­вати рухи для виконання індивідуальних ролей;

– вправи як певні завершені композиції.

У вправах необхідно чітко виконувати музич­ні й рухові завдання. Ігри, танці й вправи тісно взаємозв’язані й спрямовані на здійснення спільного завдання — розвиток музичного сприйняття і рит­мічності рухів.

 

Значення ритму в музично-ритмічній діяльності

У музично-ритмічній діяльності ритм розу­міють у широкому сенсі слова, це — розвиток і змі­на музичних образів (основних думок, відчуттів, му­зично оформлених у невеликій побудові); структура твору; темпові, динамічні, регістрові, метроритмічні співвідношення.

Тому під час занять ритмікою у дітей особливо успішно розвивається емоційна чуйність на музику, вони набувають навички сприйняття, відтворення музично-ритмічної основи твору. Об’єднує музич­но-руховий комплекс на сучасному етапі ритміка, що містить усі етапи роботи, завдяки їй діти опрацьову­ють усі розділи музично-рухового виховання.

Музика і ритміка взаємопов’язані із законами ритму. У дітей формується музичний ритм. Рухи ре­гулюються ритмом, зливається діяльність слухових, зорових і моторних центрів. Дитина вчиться роз­поряджатися своїми моторними силами під впли­вом моторного подразника. Музично-ритмічні ру­хи вдосконалюють рухові навички, сприяють фізич­ному вихованню, оздоровленню життєвого процесу. Сам рух стає не лише логічно послідовним, але й сві­домим, осмисленим, виразним.

Ритміка базується на законах музичного ритму. Для досягнення позитивних результатів рух має бу­ти організованим, точно дозованим у розподілі ча­су, простору і сили. Таким організатором є музич­ний ритм. Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, народжують певні настрої. Наприклад, урочисте звучання святкового мар­шу радує, бадьорить, що виявляється в підтягнутій поставі, точних, підкреслених рухах рук і ніг. Спокій­ний, плавний характер таночків, навпаки, дає змо­гу зробити поставу вільною, рухи неквапливими, м’якими та округлими.

Зв’язок між музикою і рухом не обмежується тільки узгодженістю їх спільного характеру. Розвиток музичного образу, зіставлення контрастних і схожих музичних побудов, забарвленість ладу, особливості ритмічного малюнка, динамічних відтінків, темпу відбивають у русі. Художній образ,
розвиваючись у часі, передається за допомогою поєднання і чергування засобів музичної виразності. Рух також розташовується в часі: змінюються
його характер, напрямок, розгортається малюнок побудови.

Принцип контрастності та повторності в музи­ці спричиняє аналогічно контрастний характер руху і його повторність. Нескладні ритми, акценти відтво­рюють притупуваннями, динамікою, темповими по­значеннями, тобто зміною напруженості, швидкості, амплітуди і напрямків руху. Він допомагає повніше сприймати музичний твір, що додає йому особливої виразності. У цій взаємодії музика займає провідне положення, рухи стають своєрідним засобом вира­ження художніх образів.

Заняття танцями містять:

– ритмічні вправи. Одне з найважливіших умов правильного виконання танцю — здатність спри­йняти його ритм і вчасно включитися в нього. Зазвичай діти від природи дуже легко відчува­ють ритм, але не завжди можуть передати його рухами. Наші вправи розвивають у дитини чут­тя ритму, уміння рухатися під музику;

–  вправи-розминки. Для того щоб гарно танцювати, потрібно спочатку навчитися володіти своїм тілом і знати його можливості. За допомогою спеціаль­них вправ дитина навчається розігрівати м’язи і готується до складніших танцювальних вправ. Також вона вчиться тримати правильну поставу;

– вправи на пластику розвивають уяву дитини і навчать її імпровізувати під музику. Спостері­гаючи з дитиною за рослинами, тваринами, пта­хами, рибами, ми запам’ятовуємо їх рухи, повто­рюючи під музику.

Заняття танцями спрямовані на всебічний початковий розвиток дітей дошкільного віку. Вони розкривають фізичні, пластичні, музичні, ритміч­ні здібності дитини, розвивають інтелект і образне бачення. Отримані навички стають міцною базою для опанування дітьми інших форм творчої та фізичної активності.

Музично-ритмічні вправи допомагають дитині навчитися володіти своїм тілом, координувати рухи, навчають орієнтуватися в просторі, зміцнюють основ­ні види рухів, сприяють освоєнню елементів танцю.

Наслідуючи одне одного, діти навчаються коор­динації рухів (від цього залежить не тільки фізич­ний, але й розумовий розвиток!). Стрибаючи, діти зміцнюють вестибулярний апарат, що допомагає уникнути багатьох падінь і травм. Регулярні занят­тя дають змогу зміцнити здоров’я дітей, зробити їх сильними та витривалими.

Танці — це:

  • музичні ігри, під час яких діти навчаються руха­тися під музику, розрізняти ритмічний малюнок, розвивають музичний слух, опановують основи танцю;
  • розвиток творчих особливостей, естетичного смаку;

– загальний розвиток усього організму — і фізич­но, і психічно (концентрації, волі, уваги, сприй­няття, мислення, пам’яті, урівноваженості про­цесів);

– уміння володіти своїм тілом, краще орієнтува­тися в просторі, поліпшення координації рухів;

– правильна постава, красива хода, легкість у ру­хах, гнучкість і граціозність, еластичність зв’язок.

Результати наукових досліджень свідчать, що діти, які танцюють, розвиваються значно швидше і досяга­ють більших успіхів у розвитку, ніж ті, які не танцю­ють. Більшість лікарів світу визнають заняття танця­ми однією з найкращих фізичних діяльностей.

Щоб досягти ефективних результатів у розви­тку музично-ритмічних рухів, необхідно якомога більше пропонувати кращі зразки дорослого для наслідування дітьми.

Вихователь має звертати увагу дітей на те, що починати рухатися потрібно з початком звучання музики, а завершувати — з її припиненням; навчати виразно виконувати рухи, відчувати контрастність звучання музики і відповідно до неї змінювати ру­хи. Після того, як діти засвоїли рухи танцю, його зміст, вони діють самостійно (варто надавати допо­могу тільки тим, хто її потребує).

У процесі формування музично-рухових здібно­стей дошкільників розвиваються їх творча уява, вла­сні таночки. Для цього я використовую не тільки хо­реографічні рухи, а й «мову жестів, почуттів», міміку. Діти проявляють свою креативність у бажанні при­думати щось своє і показати свою імпровізацію пе­ред аудиторією.

Під час розучування музично-ритмічних рухів з урахуванням вікових особливостей дітей можна використовувати різні методичні прийоми:

  • виразне виконання музики;
  • наочний показ окремих танцювальних рухів;
  • пояснення того, як слід виконуватиритмічнувправу;
  • показ рухів окремими дітьми, у яких краще ви­ходить.

 

Особливості музично-ритмічної діяльності дітей раннього віку

Діти раннього віку (2-го р. ж.) виконують рухи, що підказують слова пісень: «ладусі», колисання, «та­нок ляльок», спочатку за показом дорослого, а на­далі — самостійно. Відтворюють елементарні тан­цювальні рухи: плескання долоньками та по колінах, пружинку, притупування однією ногою, бокові пере­ступання з ноги на ногу, повороти кистей рук («ліх­тарики»).

Діти 3-го р. ж. краще запам’ятовують і відтворю­ють під музику відомі та нові рухи. Необхідно урі­зноманітнювати рухи дітей: учити їх ритмічно пле­скати в долоні й по колінах, водночас притупувати однією ногою; стукати підбором, поперемінно ви­ставляючи вперед то праву, то ліву ногу; робити крок уперед — крок назад та кружляти, на носочках, ви­конувати пружинку з невеликим поворотом тулуба праворуч-ліворуч, бігати по колу в зграйці в задано­му напрямку.

 

Особливості музично-ритмічної діяльності

дітей молодшого дошкільного віку (4-й рік життя)

З дітьми молодшого дошкільного віку (4-й р. ж.), з метою ефективного розвитку музично-ритмічних рухів, необхідно дотримувати певні правила:

  • навчання рухів починати із ознайомлення з му­зичним супроводом; показувати рухи;
  • розучування ігор і таночків з поясненням, і, ли­ше переконавшись, що діти добре рухаються під музику, доречно робити вказівки впродовж ви­конання таночка, водночас домагатися правиль­ного і виразного виконання руху.

У дітей молодшого віку координація рухів недо­статньо розвинута, рухи не узгоджені: вони ходять не рівно, перевальцем, погано бігають, швидко збуд­жуються і повільно гальмують. Вихователь має про­являти свою виваженість та терплячість, що дає змо­гу надалі формувати у дітей стійкий інтерес до танців.

Потрібно працювати над розвитком у дітей чут­тя ритму, учити їх рухатися відповідно до характе­ру музичного твору за допомогою налаштування їх на ігровий образ, що відповідає музиці. Доречно ви­користовувати образні порівняння (йдемо як «солда­ти»; стрибаємо як «зайчики»; літаємо як «сонечка»).

Необхідно звертати увагу дітей на те, що під од­ну музику можна танцювати, а під іншу — тільки хо­дити; учити їх самостійно розрізняти таку музику.

Потрібно навчати малюків виконувати ру­хи з предметами: з кубиками — відтворюють ритм музики, з хустинками — піднімають та опускають, з квітами — легко качають над голівками, з бряз­кальцями — весело кружляють, а на кінець музи­ки — ховають за спинками.

На заняттях і під час святкових заходів дореч­но не використовувати аудіозаписи. Дітям потрібно танцювати під «живу» музику, щоб отримувати за­доволення від виконання танцю.

Особливості музично-ритмічної діяльності

дітей молодшого дошкільного віку (5-й рік життя)

 

З часом у дітей накопичується власний досвід. Діти молодшого дошкільного віку (5-й р. ж.) можуть проявити більшу самостійність, виконуючи танці, ігри і вправи:

  • починати рухи після вступу, змінювати їх залеж­но від форми, динаміки (голосно — тихо), ре­гістру (високий — низький);
  • виконувати рухи узгоджено, дотримуючись за­даного темпу;
  • передавати ігрові й танцювальні художні образи;
  • рухатися по колу;
  • іти спиною назад; кружлятися у парах;
  • виконувати напівприсідання («пружинка»);
  • тупотіти обома ногами.

У дитини розвинене м’язове чуття, вона вміло чергує напруження й розслаблення, відчуває ритм, використовує в танцювальних рухах міміку і панто­міміку, водить хороводи, виконує образні та парні танці.

На заняттях доречно використовувати ігрові методи і прийоми, що допомагають звернути ува­гу дитини на характер музики, досягти виразнішо­го та емоційнішого виконання. Використання яскра­вої атрибутики сприяє підвищенню якості руху та емоційного настрою. Наприклад, під час виконання вальсу можна дати дітям до рук різнокольорові шар­фики або квіти, а під час виконання українського та­ночку — бубни, хустинки або стрічки.

Навчаючи музично-ритмічних рухів, слід здій­снювати індивідуально-диференційований під­хід до дітей, що дасть змогу враховувати можли­вості кожної дитини, надавати допомогу слабким і сором’язливим.

Особливості музично-ритмічної діяльності

дітей старшого дошкільного віку (6-й рік життя)

Навчаючи ритмічних рухів дітей старшого до­шкільного віку (6-го р. ж.), роботу потрібно спрямо­вувати на розвиток музичного сприйняття, прагнен­ня рухатися відповідно до характеру музики, форми твору; прищеплювати любов до танцювальних і рит­мічних рухів; навчати рухатися легко і пластично, от­римуючи від цього задоволення. Діти 6-го р. ж. мають різнобічний досвід музичної виразності рухів: вони

чують і можуть передавати рухами в музиці не лише її загальний настрій, а й темп, динаміку, яскравий рит­мічний малюнок, форму; відгукуються на мелодію від­повідними рухами всього тіла; вдаються до музично-рухової імпровізації; створюють танцювальні компо­зиції; виконують складний танець. Дитина опановує основні види рухів (крок, біг, стрибки), її рухи стають координованішими, ритмічнішими, виразнішими, хо­ча ще недостатньо легкими, пружними, спритними.

Заняття традиційно містять вправи для засвоєн­ня елементів рухів танцю, гімнастики, бігу, кроку, підскоків, ігор, хороводів, таночків, а також на роз­виток танцювальної та ігрової творчості. Під час ро­зучування вправ вихователь стежить за поставою, координацією рухів рук і ніг, взаємозв’язком рухів з музикою, пластичністю, чіткістю і легкістю рухів.

 

На заняттях з дітьми необхідно прагнути ство­рити атмосферу творчості, у якій кожна дитина може розкрити себе, забути про власну невмілість.

Обираючи методичні прийоми, потрібно орієнту­ватися на особливості кожної дитини. Для активіза­ції творчих проявів слід пропонувати дітям інсцену­вання пісень, ігор, хороводів, що вимагає від дитини вміння виразно рухатися, танцювати, зображувати дії героя (удай хитру лисицю, сердитого вовка, клишоно­гого ведмедя, веселого пінгвіна тощо). Це має особли­ве значення в роботі з дітьми цього віку, оскільки во­ни вже здатні за допомогою рухів розкрити і переда­ти художній образ, у якому обов’язково відбиваються зіставлення контрастних і схожих структур хвору, за­барвленість ладу, розмір, малюнок, динаміка, відтін­ки, темпові зміни. Вихователь має навчити дітей пе­редавати свої емоційні переживання засобами рухів. Для цього необхідно сприяти розвитку здатності во­лодіти своїм тілом. Усвідомлений рух дає змогу глиб­ше сприйняти музику і виразніше передати той емо­ційний стан, що викликає музичний твір. Існують вправи для розвитку гнучкості, стійкості або злиття рухів (наприклад, улюблений дітьми «Горизонталь­ний балет» розвиває ритмічну чіткість, готує до ви­конання синхронних плавних рухів).

 

Методи й прийоми навчання дітей музично-ритмічних рухів

Не менш важливою є проблема вибору прийо­мів і методів навчання, що мають створити на занят­тях атмосферу зацікавленості, щоб діти займалися музично-ритмічними рухами не з примусу, а тому що це цікаво і подобається їм. Так, наприклад, вико­ристання ігрових методів сприяє органічному про­никненню дитини в художній задум, налаштовують її на емоційне засвоєння рухів і допомагає узгоджу­вати рухи з музикою. Такою є вправа «Поїдемо на ка­ток», у якій діти мають уявити, яким видом тран­спорту вони поїдуть на каток, показати, як вони «їдуть» та передати характер руху, а вже потім по­казати в діяльності.

Прийоми розвитку дитячої творчості у роботі над рухами:

  • наочний метод;
  • метод показу;
  • метод ілюстрованої наочності;
  • музичний супровід;
  • словесні методи;
  • практичний метод;
  • імпровізаційний метод;
  • ігровий метод.

Наприклад, прораховування музики, визначен­ня її характеру, настрою і форми.

Доречно частіше пропонувати вихованцям «про­живати» можливі варіанти побудови таночку:

  • виконати вправу з уявним предметом;
  • вгадати, що показують хлопчик, дівчинка або всі діти;
  • виконати танок, показати виразний рух персо­нажа;
  • відобразити взаємини персонажів у певній грі (виставі), в емоційному стані (сумує, радіє і т. ін.);
  • придумати самостійно танок.
No Comments »