Організація гурткової роботи з хореографії із дітьми 5-7 років

 

Танок — це сукупність виразних злагоджених рухів, об’єднаних загальним ритмом, що виражають почуття й настрій тих, хто танцює. За своєю руховою природою танок близький до деяких засобів фізичної культури, а за естетичними параметрами — до духовної.

Так, формуючи тілесну культуру танцю, ми розв’язує­мо такі завдання фізичного виховання: оптимізація ру­хової активності залежно від індивідуальних та статево-вікових особливостей; підвищення функціональних можливостей організму та його гармонійний розвиток; запобігання та корекція відхилень у фізичному розвитку дітей. Корисно використовувати елементи танцю в сис­темі фізичного виховання дітей дошкільного віку, що сприятиме формуванню якісних характеристик рухів: ви­разності, ритмічності, чіткості, координованості та ціліс­ності. Емоційна забарвленість танцювальних вправ надає рухам енергії або м’якості, більшого розмаху чи стриманості і в той самий час сприяє їхній розкутості та невимушеності. Танцювальна діяльність дозволяє вирі­шувати корекційно-профілактичні завдання: формуван­ня постави та корекція деяких її порушень (незначний лордоз, кіфоз, сколіоз), запобігання та корекція таких відхилень у формуванні чи анатомічній будові стопи, як плоскостопість.

Духовна культура танцювального мистецтва в ши­рокому плані спрямована на залучення дітей до загаль­нолюдських культурних цінностей, а у вузькому — спри­яє розвитку художнього смаку та емоційної сфери дитини, вихованню позитивних форм поведінки та спіл­кування, формуванню навичок психорегуляції.

Танок як один із видів розваги сприяє емоційній роз­рядці, подоланню негативних емоцій, зняттю напружен­ня. Як відомо, в людині генетично закладена потреба у психічній та фізичній рівновазі, тому нам подобається танцювати, особливо дітям, які в такий спосіб можуть також виразити себе та задовольнити потребу в русі.

Саме за допомогою відповідних рухів, поз, міміки, жестів під музику дитина може передати свій настрій, почуття, переживання, влучно розкрити цілісний музич­но-руховий образ. Усе це допомагає розвивати танцю­вальну творчість, яку слід розуміти як здатність дитини створювати нові рухи, варіанти комбінування та усклад­нення вже відомих елементів; а також це вміння само­стійно імпровізувати в процесі музично-рухової діяль­ності відповідно до особливостей музичного твору на основі вивчених танцювальних та образних рухів.

Танцювальна діяльність також сприяє психічному розвитку дитини: розширенню кругозору, активізації пі­знавальних процесів, розвитку довільної уваги, пам’яті (зорової, слухової, рухової), творчої уяви.

Хореографія виконує не тільки загальнорозвивальні функції, а й може розв’язувати завдання морально-етичного виховання. Так, під час хореографічних за­нять можна розширювати дитячі інтереси, розвивати вміння бачити прекрасне в хореографії та інших видах мистецтва, формувати навички культури одягу, культури поведінки та культури рухів (зокрема запрошення до танцю, яке підкреслює гідність і повагу до того, з ким танцюють і для кого танцюють), привчати до охайності, самостійності, відповідальності та обов’язкової дис­ципліни.

Поряд з іншими видами мистецтва танок відіграє знач­ну роль у відродженні та збагаченні національної культури. Ознайомлення дітей з яскравим колоритом української хореографічної лексики, цікавими компози­ційними формами, своєрідними національними костюма­ми допомагає дітям усвідомити значущість національно-культурних цінностей, зокрема традицій, обрядів.

У житті дошкільнят музично-рухова діяльність посідає одне з провідних місць у музичному вихованні. Малюки з задоволенням виконують нескладні таночки, грають у музично-рухові ігри.

При визначенні завдань та змісту хореографічної ро­боти з дітьми керівник гуртка має враховувати загальні вікові, психологічні, фізичні, особистісні та музично-рухові особливості їхнього розвитку.

Старший дошкільний вік характеризується в психолого-педагогічній літературі як сензитивний період у вихованні та розвитку дитини, коли відбувається най­більш інтенсивний її психічний та фізичний розвиток. Саме в цей період у малюків значно активніше відбува­ються нервові процеси. Системи умовних зв’язків, сфор­мовані в цьому віці, відрізняються значною стійкістю та зберігаються протягом усього життя. Також удоскона­люється діяльність різних органів чуття, друга сигнальна система стає провідною в регуляції дитячої поведінки, що сприяє розвитку самостійності дітей в усіх видах діяль­ності, в тому числі і в танцювальній.

Виникають значні зміни в когнітивній сфері. Сприй­няття співвідноситься з практичними діями і стає більш цілеспрямованим, поширюються та поглиблюються уяв­лення про предмети та явища, що допомагає дітям кра­ще розуміти семантику різних назв, зокрема зі сфери мистецтва.

Для розвитку дітей 5-7 років особливого значення набувають різні види пам’яті. Так, удосконалюється рухова пам’ять, що сприяє швидшому засвоєнню дітьми різних варіантів виконання танцювальних рухів. Наочно-образний характер запам’ятовування, який притаманний дошкільнятам, дозволяє чітко сприймати технічні та об­разні характеристики нової вправи або руху. Тому саме на цьому етапі важливо, щоб педагог показував рухи чіт­ко, емоційно, підкріплював поясненнями, образними по­рівняннями, зрозумілими дітям. Розвиток словесно-логічної пам’яті допомагає малюкам запам’ятовувати зміст танцювальних комбінацій, етюдів та окремих танців. У цьому віці процес запам’ятовування інформації має зде­більшого мимовільний характер, тобто залежить від емо­ційного стану та інтересу до певної теми. Тому зміст хо­реографічних вправ повинен мати ігровий характер і спиратися на інтереси дітей та їхній досвід.

З віком емоційна сфера дітей значно збагачується, і старші дошкільники вже здатні керувати процесом фан­тазування для досягнення певної мети, що свідчить про зародження творчих форм уяви, що, у свою чергу,

допомагає створювати яскраві танцювальні образи, роз­виває та збагачує рухову сферу дітей. Вони починають точніше передавати своє індивідуальне сприймання, від­повідати на музику певними рухами, жестами та мімі­кою. Отже, для роботи з малюками слід добирати рухи, спрямовані на образне відображення дійсності і яким властиві сюжетність, образний та ігровий характер.

Завдяки виникненню в цьому віці первинних форм довільної поведінки діти здатні підпорядковувати увагу вимогам педагога, керувати своєю психічною діяльніс­тю. Тому, починаючи з шестирічного віку, до змісту хо­реографічної роботи включаємо ознайомлення з нескладними елементами класичного танцю, засвоєн­ня яких потребує уваги, зосередженості, витримки. Дос­тупні класичні вправи, які не перевантажують м’язовий апарат дітей, сприяють розвитку гнучкості тіла, коорди­нації рухів, правильної постави та підносять формування танцювальних навичок на естетичний рівень. Однак слід враховувати, що нервова система дітей ще дуже враз­лива, і тому для встановлення та закріплення врівнова­женої взаємодії процесів збудження й гальмування враховуємо раціональну зміну ритмічних та повільних рухів.

Значні зміни спостерігаються не лише у психічному, а й у фізичному розвитку дитини. Фізіологічно законо­мірними в п’ять років є зміни пропорцій тіла, розвиток кістково-м’язової системи і рухових функцій. Такі по­кращення моторики сприяють високій руховій активнос­ті старших дошкільнят. Крім цього, завдяки удоскона­ленню координації рухів малюки здатні засвоювати ускладнені хореографічні фігури.

Саме в дошкільному віці інтенсивно розвивається му­зичне сприйняття, завдяки чому накопичуються музичні враження, зростає співвідношення музично-ритмічних навичок і навичок виконання танцювальних рухів.

Враховуючи основні закономірності психічного, фізич­ного, особистісного та музично-рухового розвитку ді­тей 5-6 років, ми визначили мету та завдання хорео­графічної роботи з дітьми цього віку.

Мета: залучення дітей до краси хореографічного мис­тецтва; виховання інтересу та любові до танцювальної діяльності; формування початкових хореографічних умінь та навичок, засвоєння нескладних танцювальних рухів та етюдів; розкриття та розвиток творчого потенціалу, виявлення та створення умов для розвитку обдарованих дітей.

поведінки та культури одягу, вихову­вати морально-вольові якості.

Завдання:

¦ ознайомити дітей з різними видами танцювального мистецтва (народним, історико-побутовим, бальним, класичним, сучасним) та доступною термінологією відповідного хореографічного напрямку;

¦ формувати навички виконання хореографічних рухів, які відповідають віковим особливостям та індивідуаль­ним можливостям дітей, сприяти розвитку вміння вільно володіти своїм тілом і користуватися необхідними засобами рухової виразності (добирати до рухів відповід­ні пози, жести, міміку);

¦ вчити співвідносити рухи з характером музики, роз­вивати почуття ритму (відображення в русі ритмічного малюнку мелодії за допомогою плескання або тупання);

¦ розвивати силу та еластичність різних груп м’язів, здійснювати профілактику та корекцію окремих анатомо-фізіологічних відхилень;

¦ розвивати вміння орієнтуватись у просторі під час виконання різних видів музично-ритмічних рухів, само­стійно перешиковуватись і виконувати композиційні ма­люнки (“хвилі”, “завиток”, “великі та маленькі зіронь­ки”, “концентричні кола” тощо);

¦ розвивати вміння емоційно переживати ігрову ситу­ацію в танці, знаходити індивідуальну пластику для роз­криття музично-рухового образу, заохочувати до віль­ної імпровізації під час складання власних танцювальних форм, звертати увагу дітей на красу власних рухів;

¦ залучати малюків до національної народної творчості, знайомити з композиційними різновидами українського танцю (хоровод, гопак, козачок, гуцулка);

¦ виховувати інтерес до танцювальної діяльності, роз­вивати естетичні почуття та художній смак, формувати навички культури поведінки та культури одягу, вихову­вати морально-вольові якості.

На заняттях з хореографії ми  ознайомлюємо дітей з нескладними, доступними для сприймання та виконання елементами класичного, народно-сценічного, бального, історико-побутового танців, хореогра­фічною термінологією; діти засвоюють сюжетно-тематич­ні, ігрові, тренінгові комбінації та етюдні форми. Такий комплексний підхід до змісту хореографіч­ної роботи з дошкільнятами допомагає не тільки зробити заняття змістовними, різноплановими, цікавими, а й надає можливість визначити здібності дітей для їхнього подальшого розвитку в самодіяльних колективах певного напрямку (бального, естрадного, сучасного, народного або класичного танцю).

Танцювальні заняття з до­шкільнятами проводи­мо як у груповій (не більше 20 дітей), так і в індивідуальній формі, не більше двох разів на тиждень тривалістю не дов­ше 45-60 хвилин, інакше це призведе до фізичної пере­втоми дітей, розсіювання їх­ньої уваги.

Структура танцювального заняття включає в себе три частини: вступну, основну та заключну. Вступна та за­ключна частини не змінюють своєї тривалості та спрямо­ваності. Зокрема, вступна частина («розігрів») складає

5-10% загального часу заняття та має на меті створити емоційний настрій на подальшу діяльність, підготовку м’язів до більш інтенсивного навантаження. Зміст цієї частини будуємо на сюжетній (ігровій) основі та включаємо до неї такі побутові рухи і танцювальні еле­менти: крок з носка (па марше), кроки на півпальцях, кроки та біг з високим закиданням гомілки назад і висо­ким підніманням стегна, па галопу, підскоки, па польки, стрибкові комбінації, елементи народно-сценічного та сучасного танців, імітаційні рухи тощо. Крім цих рухів для більшої насиченості та нетрадиційного проведення блоку використовуємо нескладні гімнастичні вправи з переміщенням напівприсядки, на колінах, си­дячи на підлозі. Використання цих вправ має образну спрямованість та є зрозумілим, ціка­вим і доступним для виконання дітям. Як правило, рухи вступної частини виконуються по колу. Однак ви­користовуємо «фігурне марширування», в процесі яко­го діти засвоюють відчуття простору та опановують не­складні шикування.

Заключна частина заняття (5-10%) спрямована на релаксацію, психорегуляцію організму, а також підве­дення підсумків на підставі аналізу танцювальної діяль­ності дітей під час заняття. До змісту цієї частини слід добирати ігрові та творчі завдання, нескладні улюблені дітьми танці, вправи на дихання та розслаблення орга­нізму.

Основна частина заняття (80-85 %) варіюється залежно від тематики, мети, міри готовності дітей до танцювальної діяльності та бути спрямована на розвиток окремих груп м’язів, оволодіння та вдосконалення навичок танцювальної діяльнос­ті, розвиток творчості та музи­кальності, розучування танцю­вального репертуару тощо.

Заняття з хореографії проводимо у сюжетній або ігро­вій формі. Добираючи сюжет, слід враховуємо рівень знань і коло інтересів дітей. Джерела­ми сюжетних ліній для занять є: дитяча література (розповіді, казки, вірші); навко­лишній світ (побут, спорт, тру­дова діяльність дорослих, об’єк­ти і явища природи); ігрова діяльність, дитячий пісенний ма­теріал, мультфільми та дитячі кі­нофільми тощо. На цій основі проводимо різноманітні ці­каві форми хореографічних занять: заняття-казка, заняття-екскурсія, заняття-подорож, заняття-змагання, заняття-фантазія, заняття-розвага, заняття-концерт. Такі форми проведення за­нять захоплюють дітей, підвищу­ють їхню активність, стимулюють творчу уяву, збагачують емоцій­ний досвід.

Поряд з вирішенням навчаль­них завдань на заняттях з хорео­графії слід планувати виховну роботу. Під час заняття особли­ву увагу звертаємо на хлопців, інтерес не лише чоловічим репертуаром, але й збільшення фізичного навантаження.

Під час організації та проведення хореографічних за­нять з дітьми дошкільного віку дотримуємось таких методичних вимог:

• постановка перед кожним заняттям виховних, розвивальних і оздоровчих завдань; відповідність змісту заняття його тематиці, меті й завданням;
• повторення попереднього й подача нового матері­алу з обов’язковим його закріпленням шляхом багато­разового варіативного використання;
• зміна видів діяльності, місця розташування дітей, оптимальне дозування припустимого навантаження;
• особиста участь педагога у виконанні танцювальних рухів;
• використання різнохарактерного, образного музич­ного матеріалу, що відповідає завданням певної части­ни заняття;
• формування у дітей усвідомленої мотивації до тан­цювальної діяльності;
• використання різних методів і прийомів, що стиму­люють рухову, розумову, пізнавальну й творчу активність дітей;
• здійснення індивідуально-диференційованого під­ходу (урахування фізичних можливостей, психічних особ­ливостей, інтересів, статевих розходжень і особистісних якостей дитини);
• створення ігрової атмосфери, що сприяє підвищен­ню інтересу до заняття;
• створення атмосфери захищеності й комфортності під час заняття, доброзичливий характер спілкування з педагогом, заохочення навіть незначних досягнень дітей;
• використання прийомів, що забезпечують емоційне наповнення заняття (прийоми емоційної регуляції, при­йоми корекції несприятливих емоцій);
• стимуляція активності й самостійності дошкільнят;
• сполучення репродуктивного й продуктивного ви­дів діяльності, надання дітям свободи у виборі способів рішення творчих завдань;
• підбиття підсумків з аналізом діяльності дітей, по­відомлення мети наступного заняття для підвищення ін­тересу й мотиваційної готовності.

Під час проведення занять враховуємо й органі­заційні вимоги:

• обладнання спеціального приміщення, оснащеного станками, дзеркалами, килимовим покрит­тям для партерної гімнастики;
• дотримання санітарно-гі­гієнічних вимог і правил техніки безпеки;
• спеціальне взуття й форма одягу педагога та дітей (відповідно до температурного режиму);
• педагогічно обґрунтоване роз­міщення акомпаніатора, педагога й дітей;
• – технічне за­безпечення заняття;
• добір необхідної наочності, рекві­зиту та інших атрибутів.

Основні вимоги до знань, умінь та навичок

У процесі хореографічної роботи діти старшого до­шкільного віку повинні набути таких хореографічних знань і вмінь:

• вміти музично, ритмічно та виразно рухатися, утри­муючи правильне положення голови, рук і тулуба;
• вміти самостійно та за показом педагога виконува­ти доступні танцювальні рухи різної видової спрямованості;
• вміти орієнтуватись у просторі й переміщуватися відповідно до певного малюнку танцю; вміти емоційно сприймати музику, аналізувати та пластично передавати її характер; вміти передавати танцювальні образи, використо­вуючи виразні засоби хореографії;
• вміти вигадувати нові танцювальні рухи, інтерпре­тувати знайомі та імпровізувати на основі рухового досвіду, життєвих вражень і музики; вміти відрізняти особливості повільних хороводів і швидких танцювальних ритмів українського народного танцю, відчу­вати характер старовинних та сучасних жанрів музики; вміти   виразно   виконувати   доступні танцювальні композиції;
• знати правила постановки рук, позиції ніг, поло­ження в парі та термінологію відповідних тан­цювальних напрямків;
• знати правила культури одягу та культури поведін­ки на занятті;
• вміти ввічливо поважно ставитися до партнера.

No Comments »