Дошкільне дитинство і навчання

Показово, що навчання дошкільників у різних центрах розви­тку — майже «шкільне життя» маленьких дітей — дуже подобається їхнім батькам. У такій організації освітнього процесу вони вбачають запоруку успіху дитини у навчанні в школі. При цьому мало хто бере до уваги, що дітям здебільшого пропонують знання з різних освітніх галузей, засвоєння яких не відповідає потенційним віковим можливостям дітей. Навряд чи такі знання сприятимуть розвитку дитини, найпевніше вони будуть для неї «додат­ковим вантажем».

Зауважимо, що значна кількість батьків розглядають увесь період до­шкільного дитинства як підготовку до школи і намагаються з цієї точки зору максимально використати його можливості.

На жаль, не зважаючи на про­тести педагогічної громадськості, про­довжується усталена практика тес­тування майбутніх першокласників при вступі до того чи того освітнього закладу, що є нестерпним психічно і фізично для маленької дитини. Цей факт також впливає на формування у батьків такого ставлення до періоду дошкільного дитинства.

Але ж при такій постановці пи­тання зникає самоцінність цього пе­ріоду. Крім того, деякі дошкільники здобувають знання під керівни­цтвом домашнього вчителя (гувернера), часто ізольовано від інших дітей, що, природно, не сприяє розв’язанню завдань повноцінної со­ціалізації дитини. Усі ці реалії сьогодення й визначають проблему підготовки до школи як одну з найактуальніших у дошкільній педагогіці.

Готовність до навчання у школі

Розглядаючи проблему підготовки дітей до школи, не можна обійти такий її аспект, як готовність до шкільного навчання. Йдеть­ся про готовність дітей не до навчання взагалі, а до навчання у шко­лі з усім комплексом її навчальних і позанавчальннх навантажень.

Не можна говорити про ефективну, повноцінну підготовку ди­тини до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічний ас­пект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа».

Готовність — це усвідомлений стан організму до сприйнят­тя нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Академік, доктор педагогічних наук Алла Богуш на­голошує: через те що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогіч­ної підготовки, а також через недиференційований підхід до дітей та уніфікацію їх до загальної категорії «учень», «першокласник», гальмується їхня адаптація до нових шкільних умов діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає формуван­ня у них певного ставлення до шкільного навчання як серйозної і соціально-значущої діяльності, тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелек­туального та емоційно-вольового розвитку дитини.

Доктор психологічних наук Олена Кононко, вивчаючи пробле­му наступності між перед дошкільною та шкільною освітою, пере­конливо стверджує, що дошкільному навчальному закладу і школі необхідно подбати про послідовність, поступовість принципів на­вчання і виховання, і не лише заміну старого новим, а й збереження здобутків попереднього етапу життя дитини.

Науковцями встановлено, що загальна готовність дитини до систематичного шкільного навчання — багатокомпонентне утво­рення, яке потребує комплексного дослідження й оцінювання рів­ня фізичного, психічного, розумового й соціального розвитку дити­ни, необхідного для успішного опанування навчальним матеріалом.