Головна сторінка Карта сайту RSS-стрічка

Заклад дошкільної освіти №39 комбінованого типу Ужгородської міської ради Закарпатської обл.

16.04.2024р.Вівторок.СНІДАНОК:Каша кукурудзяна.Молоко кип'ячене.Банани . ОБІД:Суп гороховий.Хліб.М'ясо-рисові тюфтельки.Морква тушкована.Компот із свіжоморожених фруктів. . . .. ВЕЧЕРЯ:Риба тушкована в томатному соусі з овочами.Хліб.Картопляне пюре.Лимонний напій

Організація занять з ліплення

Велике значення для естетичного і творчого роз­витку дітей дошкільного віку має українська народна іграшка. Вона різноманітна за тематикою, матеріала­ми, засобами художньої виразності, В іграшці на­родні умільці відображують сцени праці та свят, об­рази фольклору, птахів, тварин, предмети хатнього вжитку. Завдяки їй у ранньому дитинстві малюк знай­омиться з мистецтвом, у нього пробуджується есте­тичне чуття й сприймання.

Народна іграшка дуже близька дітям своєю об­разністю і формою. Її образ — узагальнений і ре­алістично-декоративний, як показали дослідження, активно сприймається навіть найменшими дітьми. Це пояснюється передусім і ритмічністю народної іграш­ки. Колір і ритм, пластичність форми, емоційність розпису, узагальненість і реалістична декоративність образу приваблює малюків.

Основним матеріалом для виготовлення іграшок є глина і дерево. Глиняні іграшки птахів і тварин деко­ративно виразні, в них чітким пластичним силуетом виділяються голова, тулуб, шия. Діти ліплять їх із за­доволенням.

Ліпити іграшки можна і з пластиліну. Як показує практика, варто вчити дітей працювати і з глиною, і з пластиліном, враховуючи мету завдання і вікові особ­ливості малюків.

Ліплення — один із видів образотворчої діяль­ності, у якому дошкільнята зображують предмети на­вколишньої дійсності, створюють елементарну скульптуру. Під технологією ліплення глиною ми ро­зуміємо володіння дітьми інструментом, способами ліплення. Це поняття охоплює також і розвиток ока, руки, їх узгоджену роботу. Технологія формується прийомами обстеження предметів (іграшок) і технічними навичками ліплення. Обстеження образу дає змогу дітям самостійно знаходити потрібні при­йоми ліплення. Технологія ліплення, якій передує обстеження і вивчення конструктивної будови образів, що ліпитимуться, формується як система рухових умінь, побудованих на засвоєнні ряду навичок обсте­ження натури.

Дослідження багатьох вчених (М.С.Ващуленко, Є.В.Гур’янов, О.Ю.Прйщепа, Г.М.Єременко, Г.М.Риженко та інші) підтверджують: у шестирічних дітей в школі часто виникають труднощі через недоско­налість зорового та рухового аналізаторів. Головною причиною недоліків письма у них є скованість руки, невміння узгоджувати дії, що припадають на різні її . частини у процесі зображення букви. Точність рухів рук, пов’язана з діяльністю дрібних м’язів, ще не до сить досконала, тому рука дитини мало пристосова­на до письма, малювання.

Важливими є положення, окреслені в дослідженні О.Ю.Прищепи, яка вважає, що під час формування графічних навичок письма шестирічні першоклас­ники відчувають значні труднощі в плані аналізу час­тин цілого, порівнянні їх із подібними елементами, у визначенні просторового розташування предмета щодо його основної, частини, у малій рухливості дрібних м’язів кисті руки.

Висновки дослідження Н.Ф. Яришевої з розвитку просторових уявлень у старших дошкільників у про­цесі навчання малювання показали, що малювання є діяльністю, під час якої дитина вчиться орієнтуватися не тільки у просторі, але й на площині аркуша папе­ру. Під час навчання малювання виникає поєднання образу, слова і дії, що формує групи просторової уя­ви на предметній площині, розвиток яких не забезпе­чується іншими видами діяльності. Під час малюван­ня діти накопичують чуттєвий досвід у порівнянні форми, протяжності, напрямків. Накопичення такого досвіду необхідне для підготовки малюків до навчан­ня в школі.

Отже, образотворче мистецтво, і зокрема ліплен­ня, є ефективним засобом підготовки руки дитини до письма, вивчення форми предмета, його величини, будови, кольору, призначення. Під час ліплення пе­редається форма в двох і трьох вимірах.

Вивчення предмета за допомогою руки і погляду з аналізом його частин, порівнянням пропорцій дає можливість дитині розчленувати складну форму предмета на прості геометричні, виділити основну частину, дотримуючись співвідношення частин зображуваного.

Разом з цим збагачується і розвивається словник дитини, комунікативні навички, зв’язне мовлення, ад­же малюк називає форму предмета, описує образ, уточнюючи його особливості, оцінює витвір народно­го майстра. Виготовлення дітьми глиняних виробів у дитячому садку і в сім’ї формує образне мислення, розвиває пам’ять, увагу, уяву та інші психічні процеси, що безпосередньо впливають на результа­тивність оволодіння навичками письма в школі, сприяє координації руки й ока, зміцненню м’язів кисті руки, вдосконалює просторову орієнтацію на площині аркуша.

Використання технології ліплення сприяє загаль­ному розвитку дитини і підготовці її до школи.

Правильному відтворенню зображуваного в глині має передувати орієнтувальна дослідницька діяльність дитини. Вона полягає в тому, що вихова­тель організовує не просте споглядання, а систе­матичне дотиково-зорове сприймання, спостере­ження і пізнання основних  особливостей зображувальної натури.

Дослідження О.В.Запорожця, Є.І.Ігнатьєва підтверджують, що будь яка діяльність має орієнту­вальну і виконавчу частини. До орієнтувальної части­ни входить навчання дітей дотиково-зорового сприй­няття натури під час її обстеження до процесу ліплення. Малюків навчають способів обстеження на­тури (іграшки, скульптури тощо), ознайомлюють із найпростішими геометричними об’ємними фігурами (куля, циліндр, конус, трикутник, круг, квадрат) під час таких дидактичних ігор і вправ: «Знайди предмет, схожий на цю фігуру», «Знайди предмет, схожий на кулю, куб, конус…», «Пізнай на дотик», «На що схожий цей предмет?»

Щоб добре виліпити предмет, потрібно уявити його образ. Це можна детально зробити за допомо­гою руки, через дотик якої дитина вивчає просторові ознаки предмета (об’єм, форму, фактуру тощо). І.М.Сєченов називав руку «щупальцем» і підкреслю­вав важливість обмацувальних рухів рук і очей у чуттєвому пізнанні. Форму предметів руки визнача­ють інакше, ніж очі, повніше. Ними дитина обмацує предмет з усіх боків, і в цьому визначенні велику роль відіграє зміна форми поверхні долоні, яка дає змогу відчувати кути, випуклості, поглиблення тощо. Очі навчаються об’ємного бачення за допомогою ру­ки (І.М.Сєченов).

Отже, перш ніж ліпити натуру, діти мають вивчити її конструктивну будову і розкласти на окремі части­ни, визначивши форму, об’єм кожної за допомогою дотикового і зорового сприйняття.

Окрім предметів довкілля, діти із задоволенням ліплять фрукти, посуд, узагальнені народні іграшки, анімалістичну скульптуру тощо.

Натура, яка обстежується і використовується на занятті з ліплення, має бути виразною і відображати індивідуальні особливості зовнішнього вигляду тва­рини (форму тулуба, голови, лап, фактуру) з харак­терними рисами (хитра, добродушна, зла). Іграшки повинні мати естетичний вигляд і різне просторове положення постави (стояти, лежати, бігти, сидіти, підкрадатися, спати).

Ознайомлюючись із скульптурою малих форм, діти дізнаються, якими засобами скульптор передав характерні індивідуальні зовнішні риси, повадки, по­зи тварини.

У дитячому садку для створення виробів із глини або пластиліну використовують три способи ліплен­ня: конструктивний, скульптурний, комбінований.

Конструктивний  спосіб ліплення — предмет виго­товляється з окремих частин. Діти виготовляють кож­ну частину виробу з окремої грудки глини, а потім скріплюють їх між собою. Виріб починають виготов­ляти з найбільшої частини (тварин — з тулуба), а потім переходять до виконання менших (шия, голова, ноги, хвіст тощо). Коли окремі частини для виробу заготовлені, їх об’єднують в одне ціле, порівнюючи за величиною і формою, уточнюють їх просторове розташування, щільно з’єднують і примазують одну до одної, узагальнюють форму .

Скульптурний  спосіб ліплення полягає в тому, що виріб виготовляють з одної цілої грудки глини, засто­совуючи такі прийоми, як витягування з метою подо­вження форми (шия), відтягування, прищипування, розрізання стекою, згладжування пальцями. Такий спосіб ліплення найбільш складний і вимагає від дітей чіткого уявлення про форму, про­порції, конструктивну будову зображуваного.

Комбінований  спосіб ліплення (з цілого шматка і окремих частин) поєднує в собі прийоми скульптур­ного способу, яким виконують основні частини пред­мета, з приєднанням окремо виліплених частин. На­приклад, тулуб і лапи тварини ліплять із цілого шмат­ка глини, а інші частини — окремо і потім приєднують до основної . Крім того, застосовують прийоми прищипування, відтягування. Прийом рельєфного ліплення використовують для створення шерсті тварин, пір’я птахів, луски риб, крил птахів. Наприклад, накладають невеликі шматочки глини на основну форму, а пальцями і стекою надають їм потрібної форми.

Основні технічні прийоми ліплення пов’язані з ро­ботою руки, зокрема пальців і долоні. Залежно від форми предмета, дії рук під час ліплення бувають різними. Тому дуже важливо навчити дітей основних технічних прийомів роботи з глиною, пластиліном. Під час ліплення використовуються такі технічні прийоми, як розкочування валикоподібної форми для виготовлення подовжених, круглих, циліндричних предметів, скріплювання валикоподібної форми у ви­гляді кільця; скочування Кулеподібної форми для ви­готовлення кулястих предметів; розплющування ку­леподібної форми; зліплювання розплющеної форми; загинання країв розплющеної форми; вдавлювання кулеподібної форми; вдавлювання валикоподібної форми; загострення і заокруглення валикоподібної форми; відтягування глини з основного шматка; приліплювання одного шматка до іншого; відтягуван­ня деталей; примазування частин одна до одної, за­щипування країв форми або оздоблення її защипу­ванням (батон, пиріжок).

Розкочування здійснюють поздовжніми рухами рук у протилежному напрямку: права — вперед, ліва — назад і навпаки. Скочування — це колові одночасні рухи рук: права — вправо за годинниковою стрілкою, ліва — вліво, проти годинникової стрілки. Пальці обох рук напівзігнуті у формі чашечки.

Під час здавлювання і розплющування руки руха­ються назустріч одна одній з одночасним натиском на матеріал. Для здавлювання глини треба натиснути на неї менше, для розплющування — сильніше. Щоб одержати більш точну форму, можна вдатися до здавлювання або розплющування глини чи плас­тиліну об поверхню дошки. Прийом прищипування близький до відтягування. Трьома пальцями правої руки здавлюють. Трьома пальцями правої руки здавлюють глину, щоб отримати дзьоб пташки або мордочку лисички. Під час відтягування шматок глини тримають у лівій руці, а правою — відтягують частинку. Витягування виконується рухами обох рук (одночасно) у протилежні сторони з метою одержан­ня подовженої форми.

Щоб примазати один шматок глини до іншого, спочатку треба притиснути їх і вирівняти місце з’єднання пальцем. Згладжування всієї поверхні ви­робу роблять пальцями, долонею, змочуючи пальці мокрою гумкою.

З’єднують частини таким чином: на одному шмат­ку глини роблять ямку, на другому — прищипують,щоб вийшов, наприклад, дзьобик пташки, який вставляють у ямку, потім шматки глини з’єднують і пальцем вирівнюють місце з’єднання.

Діти із задоволенням ліплять посуд (миски, блюд­ця, тарілочки, горщики, чашки) і використовують такі вироби в іграх. Можна виготовити деякі ліпні вироби такими способами: стрічковим, вибиранням основної маси стекою-лопаткою зі шматка глини; ліпленням кільцями. Наприклад, щоб зліпити чашку стрічковим способом, треба попередньо з’ясувати з дітьми форму, пропорції виробу, визначивши послідовність роботи. Дно ліплять прийомом сплющування. Пра­вильність форми глиняного круга уточнюють і вирівнюють стекою і пальцями. Потім виготовляють стінки чашки, які ліплять прийомом розплескування з валика, довжина якого дорівнює довжині кола дна. Підготовлений валик кладуть на дошку і розплеску­ють рукою до потрібної ширини, яка і становитиме висоту чашки. Стрічкоподібну форму приєднують до країв дна, замазуючи з внутрішнього і зовнішнього боків. Завершується ліплення чашки виготовленням ручки і згладжуванням пальцем поверхні.

Ліплять посуд і вибиранням глини стекою. Сте­кою-лопаткою роблять у заготовці поглиблення і ви­бирають основну масу глини. Потім загладжують внутрішній бік виробу стекою-петлею. Завершують ліплення прикріпленням ручки, обробкою зовнішніх стінок та оздобленням посуду. Вибирати глину слід обережно, щоб не поламати, тонкі стінки посуду.

Викликає жвавий інтерес у дітей і дрібна декора­тивна пластика народних умільців. Ознайомлення старших дошкільників із декоративною пластикою дає їм можливість ліпити декоративні посудини (ва­зи, підставки, сувенірні тарілочки, декоративні глечи­ки, куманці), настінні прикраси у вигляді декоратив­них пластинок, кашпо для квітів. Перш ніж пропону­вати дітям для-виготовлення декоративні пластинки з рельєфним зображенням, треба організувати вис­тавку настінних пластинок з різним змістом зобра­ження, провести з малюками бесіду про рельєфні узори на глиняних пластинах як вид скульптури. Рельєф — один із неповних видів скульптури, в яко­му все зображення набуває об’ємної форми і частко­во виступає над предметною площиною (пластин­кою). Різновидності рельєфу — барельєф і горельєф.

Для виготовлення глиняної пластинки потрібна дощечка, яку обтягують папером, щоб не пристала глина. Шматок глини кладуть на дошку і долонею притискують так, щоб вийшов пласт товщиною 1—1,5 см, а потім один-два рази поплескують по ньому до­лонею. Приплеснути глину треба ще й для того, щоб з неї вийшло повітря. Після цього стекою рівняють краї пластинки, згладжують поверхню вологою ганчіркою і наносять на глину зображення. Відповідно до малюнка заготовляють шматочки гли­ни, надають їм потрібної форми, а потім готові фор­ми накладають на малюнок. Краї рельєфу примазу­ють до пластинки пальцями чи стекою. Якщо, напри­клад, на пластинці зображена квітка з чотирма пелю­стками, то заготовкою серединки будуть пелюстки, які притискуються до малюнка і примазуються паль­цями .

Коли декоративна пластинка висохне, її знімають з дощечки і в години самостійної художньої діяль­ності розфарбовують.

Корисно дати дітям можливість оздоблювати узо­ром об’ємні й площинні вироби, виліплені власними руками. Для цього вихователеві необхідно підібрати прості елементи для візерунка, які розміщуються в композиції з багаторазовим повторенням. Засвоївши варіанти елементів за величиною, кольором і компо­зицією, діти легко ними користуються і самостійно створюють орнамент, чергуючи елементи за фор­мою, кольором і змістом. Ліплення з декоруванням відкриває безмежні можливості дитячої декоративної творчості.

Декоративне ліплення і оздоблення сприяє есте­тичному, пізнавальному розвитку дітей, залучає їх до активного сприймання творів народних умільців,

Декоративне ліплення має виконуватись із глини, тому що цей пластичний матеріал можна розфарбо­вувати ангобом і випалювати в муфільній печі. Якщо ангоба немає, після випалювання виріб можна роз­фарбовувати гуашшю.

Ангоб — кольорова глина, яка використовується в технології художньої кераміки. Ангоби виготовляють­ся з глини і води. Глина ангобових кольорів може бу­ти білою, червоною, жовтою, синьою, Зеленою, ко­ричневою і чорною.

Білий ангоб виготовляється з білої часов’ярської глини, доведеної до консистенції сметани. Для одер­жання світліших тонів домішується крейда. Синій, зе­лений, коричневий, чорний кольори ангобу отриму­ють додаванням до білого спеціальних барвників.

Червоний колір виготовляють з природної глини — червінки, а жовтий — з природної жовтої глини.

На підв’ялену глиняну поверхню виробу ангоб на­носять пензлем шляхом примакування. Роблять це кілька разів доти, доки ангоб покриє всю шершаву поверхню виробу. Перед нанесенням ангобу виріб потрібно підв’ялити. Підвищена вологість призводить до розкисання виробів. Нанесення ангобу на сухі та напівсухі поверхні стінок може спричинити відскаку­вання його під час сушіння та випалювання.

Надміру розбавлений водою ангоб лягає затон­ким шаром і не дає бажаного кольору, а дуже густий нерівномірно покриває поверхню.

Гуашшю розфарбовують вироби, що висохли, ан­гобом — підв’ялені. Спочатку розфарбовують верхню частину виробу, а потім — нижню. Коли просохне перший шар фарби, наносять наступний.

Малюків другої молодшої групи ознайомлюють із властивостями глини і закріплюють навички, набуті в першій молодшій групі. Навчають таких прийомів ліплення, як скочування грудки глини прямими руха­ми рук, розкочування шматка глини колоподібними рухами рук, поділу грудки глини на дві частини, відривання від великого шматка маленького, з’єдну­вання частин виробу способом притискування, уточ­нюють поняття «круглий». Ліплення в цій групі носить простий конструктивний характер — діти ліплять предмети, образи із окремих шматків глини, з’єдну­ючи їх між собою. Іграшки тварин і птахів підбира­ються за їх характерними особливостями, основні їх частини (тулуб, голова) мають форму кулі різного розміру. Отже, діти «складають» виріб із різних за ве­личиною куль та овалів.

У середній групі малюки отримують знання про форму, будову предмета з опорою на геометричну основу, про деякі пропорції частин зображуваного і передання їх у ліпленні. Особлива увага звертається на те, як діти користуються прийомами ліплення: сплющенням, вдавлюванням, загинанням країв, згла­джуванням, відтягуванням невеликих деталей, розплющуванням тощо.

Малюки користуються конструктивним способом ліплення і зображують тварин (рибу, зайчика, їжачка) з цілого шматка глини.

No Comments »