Казка «М’який Приголосний»
Мабуть, ви не забули мешканців країни Звукляндії? То наші друзі. Вони тепер завжди разом: Голосний, що вміє… Що вміє Голосний?
Так, співати пісень, і Приголосний, що зовсім не вміє співати, але вміє…
А що вміє Приголосний? (Відповіді дітей).
Якось, гуляючи разом, Голосний і Приголосний побачили незнайомця. Ось такого (роздивитись малюнок). Цей незнайомець був чимось дуже схожий на Приголосного, але й відрізнявся…
Подивіться уважно, чим він відрізнявся від знайомого нам Приголосного?
Підійшов до незнайомця Приголосний і сказав: “Добридень! Ти схожий на мене, Приголосного, але трішки, бачу, не такий, тому що в мене…
Чому ж, діти? Бо в мене ротик — одна рисочка, а в тебе он аж… Скільки, діти?
Дві таких рисочки. Чому це так?
— Добридень і тобі! — відказав незнайомець.— Я справді дуже на тебе схожий, Приголосний, але я й сам не знаю, чому це в мене під рисочкою-ротиком ще одна. Може, твій друг знає? — і незнайомець подивився на Голосного, котрий стояв неподалік і все чув.
Приголосний покликав Голосного, і той, привітавшись, повів мову: “Мене звуть Голосний, бо я вмію голосно співати. Ось послухай: а-а-а, о-о-о (і так проспівав усі свої пісеньки). Я, бач, знаю їх аж…
Скільки, діти?
Шість таких пісеньок.
— А це мій товариш, Приголосний, ти з ним уже познайомився. Він не вміє співати пісень, але вміє шипіти: ш-ш-ш. ч-ч-ч, щ-щ-щ; свистіти: с-с-с, з-з-з; рикати: р-р-р; кректати: к-к-к робити ти?
— Я так само геть не вмію співати; скільки не намагався — не виходить! Я вмію майже як Приголосний лише рикати: рь-рь-рь; свистіти: сь-сь-сь; зь-зь-зь; кректати: кь-кь-кь; ть-ть-ть; пь-пь-пь…— Незнайомець ніяково опустив додолу очі.— Мене теж називають Приголосним.
— Може, ти й приголосний, але не такий, як мій товариш. Ти вмієш вимовляти майже так само, як це робить Приголосний, але все ж трішки не так. У чому ж річ? — замислився він.
Чим же відрізняються звуки, що їх вимовляє Приголосний, від тих, які вимовляє незнайомець? Спробуйте-но по черзі промовляти один і той самий звук. Приголосний: р-р-р… Незнайомець: рь-рь-рь…
Далі Приголосний промовив: лис, а незнайомець відгукнувся: ліс.
— Все зрозуміло! Я здогадався, в чому тут річ! — вигукнув Голосний. А ви, друзі, здогадалися? Тож слухайте, про що веде мову Голосний.
— Я зараз усе поясню: ти, Приголосний, вимовляєш усе твердо: чітко: р-р-р, л-л-л, ати, незнайомцю, вимовляєш усе дуже лагідно, м’яко: рь-рь-рь, ль-ль-ль.
Спробуйте-но, діти, вимовити звуки спочатку так, як Приголосний, а потім, як незнайомець.
— У тебе, незнайомцю, від м’якого й лагідного вимовляння з’являється ще одна рисочка під ротиком. Ось чому в тебе дві рисочки, а в Приголосного, що вимовляє все твердо, чітко — одна рисочка! Зрозуміло?
А вам, малята? Вимовте звук… (називає будь-який приголосний) м’яко, подивіться одне на одного — бачите, на підборідді з ‘явилося щось схоже на рисочку.
— Так ось чому мене завжди називали м’яким!
— Дійсно, за твою м’яку вимову всіх приголосних звуків (вимовляє: рь-рь-рь, ль-ль-ль, дь-дь-дь, ть-ть-ть, сь-сь-сь) ми будемо звати тебе М’яким Приголосним. Згода?
— Атож! Спасибі за увагу до мене.
Отже, діти, як звати нашого незнайомця? Чому?
— А ти, мій друже, Приголосний, все вимовляєш дуже твердо (р-р-р, л-л-л, к-к-к, д-д-д, т-т-т, с-с-с), тож будеш відтепер називатися Твердим Приголосним. Сподіваюсь, і ти не маєш нічого проти?
Як тепер звуть Приголосного, що вміє вимовляти все твердо, чітко?
— І ви між собою родичі-брати, тому що обидва позначаєте приголосні звуки.
Дуже зрадів М’який Приголосний: “Чудово! Я відтепер маю таке гарне повне ім’я і дуже радий, що знайшов собі щирих друзів. Можна мені вважати вас своїми друзями і жити разом з вами?”
Звісно, і Голосний, і Твердий Приголосний (як відтепер його звуть) згодилися на цю пропозицію.
Голосні і приголосні звуки — то справжні друзі, тому що допомагають один одному. Голосні звуки а, о, у, е, и, стаючи^-поряд з приголосним, роблять їх сильними, чіткими, тверді ми.
Придумайте склади, де б стояли такі голосні поруч з твердими приголосними: ба-бо-бу-би-бе ма-мо-му-ми-ме па-по-пу-пи-пе та-то-ту-ти-те
(Діти вимовляють ці звукосполучення разом з дорослим). Голосні звуки й самі гарно звучать. Пригадуєте шість пісеньок нашого знайомого Голосного? А голосний звук “і” робить приголосних друзів-звуків м’якими, лагідними, ніжними: бі, пі, мі. ті. (Вихователь пропонує малятам, аби вони, вимовляючи звуки, м’яко гладили одне одного по голівці). Щоб добре розрізняти м’які і тверді приголосні звуки, уважно придивіться до рота одне одному, коли їх вимовлятимете. Коли вимовляємо тверді приголосні, яке положення рота? Стуленим ротом вимовляємо чітко, серйозно, і ротик схожий на що? (На рисочку). А як вимовляємо м’які приголосні? М’яко, лагідно, весело, ніби всміхаючись, тому губи схожі на дві рисочки. .. А що вмієш? На закінчення слід провести гру “Знайди пару до звука”.
Вихователь пропонує два варіанти гри: 1) він вимовляє тверді приголосні звуки, а діти ті самі звуки — пом’якшено, тобто,— м’які приголосні; 2) навпаки: вихователь вимовляє м’який звук, діти вимовляють його твердо.
Дидактичні ігри для уточнення та закріплення знань дітей про голосні та приголосні звуки, особливості їхнього позначення фішками-символами, закріплення вмінь робити звуковий аналіз слів.
- Дидактична гра «Заспівай так, як уміє Голосний»
Діти стоять у колі, вихователь передає дітям по черзі фішку-чоловічка, яким позначаються голосні звуки; той, хто отримав цю фішку, пригадує одну з пісеньок Голосного.
- Дидактична гра «Пригадай, що вміє Приголосний»
(Проводиться так само, як перша гра).
- Дидактична гра «Впізнай, хто я?»
І варіант. Ведуча по черзі показує дітям картинки з зображенням фішок-чоловічків, якими позначаються голосні та приголосні звуки, а діти пригадують, що вони вміють робити й називають певні голосні та приголосні.
ІІ варіант. Група дітей, що грають, ділиться на команди. Утворюються пари, в які входять гравці з двох протилежних команд. Розпочинаючи гру за сигналом, члени однієї команди один за одним «показують» губами той чи інший звук, а гравці з другої команди («пара» того, хто «показує» звук) мають розпізнати й назвати за артикуляцією — голосний це чи приголосний.
- Дидактична гра «Намалюй Голосного (або Приголосного)»
Вихователь називає різні звуки, а малята мають намалювати відповідне позначення — фішку.
- Дидактична гра «Скільки звуків у слові?»
Діти мають визначити кількість звуків у словах, які промовляє вихователь:
а) голосних;
б) приголосних;
в) всього звуків;
г) яких звуків — голосних чи приголосних — більше (менше).
- Дидактична гра«Назви слово, що починається з голосного (приголосного) звука»
І варіант. Діти стоять у колі, ведучий (вихователь, а згодом дитина) кидає малятам по черзі м’яч або, наприклад, мішечок з піском (видовжений за формою, щоб нагадував рисочку) так, щоб вони зловили. При цьому дитина має назвати слово, яке починається: з голосного, якщо ведуча кинула м’яч; з приголосного — якщо мішечок.
ІІ варіант. Кожна дитина, промовивши слово, яке починається з названого ведучим звука, подає руку тій, що поруч, і так утворюється «ланцюжок із слів, який врешті-решт замкнеться, утворивши коло.
- Дидактична гра«Намалюй слово»
І варіант. У гості до малят завітали знайомі вже кумедні мешканці країни Звукляндії. Це — фішки-чоловічки. Завдання полягає в тому, щоб розглянувши малюнок, що його показує вихователь, викласти відповідне слово — «намалювати слово» — назву предмета (тобто, робити звуковий аналіз).
ІІваріант. Завдання аналогічне, але малята викладають слова з допомогою готових фішок. Тут можна ввести елемент змагання: чия команда правильно й швидше виконає завдання.
ІІІ варіант. Аналізуються запропоновані слова, але роль фішок-чоловічків виконують діти, тримаючи фішку в руці (або ця фішка може бути зроблена у вигляді наголівника, нагрудника і т.д.
No Comments »
