СЦЕНАРІЙ ГРИ-ДРАМАТИЗАЦІЇ ЗА КАЗКОЮ «РІПКА»
для дітей середньої групи
Дійові особи: Дід, Баба. Онучка, Жучка, Киця, Мишка, Ріпка.
(Удалині видніється хатинка, посередині — місце для Ріпки, сапка, поливальниці).
Ведуча.
У одненькому селі,
Наче в птаха на крилі,
Жили-були дід та баба,
Котра діда лаять рада.
Діда все вона лякала,
На роботу натякала.
Баба (сердито на діда).
Ти сходив би на город,
Там вчинив переворот.
Хоч би щось уже робив.
Якусь зелень посадив.
Хазяї — усі діди.
От і ти робить іди.
Ведуча.
Чухав, чухав собі лоба…
Дід. Баба каже, що нероба.
От їй номер я утну,
Нову справу там крутну.
Посадить щось не завадить
І бабуся враз похвалить.
Посаджу маленьку ріпку,
Та на смак таку вже кріпку!
Ведуча.
В землі лунку відрив
Й таку ріпку посадив.
А та скоро проростає,
І вже хвостик виглядає.
Дід (кличе).
Бабо, бабо, язиком не крути,
Нашу ріпку поливати йди.
Баба (поливає ріпку).
От, не мала баба лиха,
Спочивала б собі стиха,
То дід ріпку посадив,
Спокій мені загубив.
Дід і Баба.
Рости, виростай!
На хороший урожай.
Поливай, поливай,
Ріпку нашу доглядай.
А вона все росте,
Неба скоро досягне.
Ну ж бо, краще поливай
І гарненько підгортай.
Баба (сердито).
Доки буду поливати.
Треба ж мені помагати.
Гей, Онучко, не сиди,
Не крутись туди-сюди!
Ріпку йди, поливай.
Зайвий раз не гуляй!
Дід.
Бабо, Бабо! Що за диво!
Ріпка чубчик розпустила. (Тягне.)
Баба.
Ти куди її за чуб? Вона ж, як дуб!
Не урви, дивися, пуп!
Дід.
Ріпка хоче, щоб прийшла ти, Баба.
Стала ти, якась незграба.
Доки ти сюди дійдеш,
То вже й дуба не знайдеш!
(Онучка, Жучка, Киця, Мишка виглядають із-за тину).
Онучка. Оце сталися дива!
Жучка. Чи воно таке бува?
Киця. Ріпка тихо вже росла…
Мишка. Радість в дім нам принесла.
Дід і Баба (дід береться за ріпку).
Раз, два, три — ріпку не впусти!
Міцно щось корінням взялась.
Баба. Ледве ми не підірвались.
Гей, Онучко, ти біжи.
Ріпку вирвать поможи.
Не крутись, не вертись.
На город не чепурись.
Онучка. Ви, бабусю, не сваріться,
А за свитку учепіться,
Гарно разом ми візьмемось,
Зараз успіху доб’ємось!
(Підбігає до Баби.)
А я люблю помагати,
Та ще й гарно примовляти:
Рости, виростай!
На хороший урожай.
Поливай, поливай,
Ріпку нашу доглядай.
А вона все росте,
Неба скоро досягне.
Ну ж бо, краще поливай
І гарненько підгортай!
(Гукає). Жучко-собачко!
Не ганяй Кицю,
А неси мерщій сюди водицю.
Жучка. Гав-гав — вже біжу,
Ріпку вам постережу.
Киця хай поливає
І по тину не гуляє!
Киця. Добре, і я вже піду,
Вашому вклонюсь труду.
Прожену я звідси Мишку,
Щоб не з’їла ріпку тишком.
Няв. тікай, не підбігай.
Ріпці бік ти не кусай.
А я буду поливати,
Теж я вмію помагати.
Рости, виростай!
На хороший урожай.
Поливай, поливай.
Ріпку нашу доглядай.
А вона все росте,
Неба скоро досягне.
Ну ж бо, краще поливай
І гарненько підгортай!
Усі. От і виросла така!
Ну й пузатії бока!
Баба. Повнощока, зелен чуб,
Ну не ріпка — просто дуб.
(Дід, Баба, Онучка тягнуть ріпку.)
Онучка. Міцно щось корінням взялась.
Ледве ми не підірвались.
Онучка. Жучка-собачка, не ховайся в буду.
Бо ледачих пестить я не буду.
Жучка. Гав! Гав!
Вже біжу, ріпку вам постережу.
Та хіба ж бо я ледача?
Просто дуже часто спляча.
(Тягнуть.)
Жучка. Міцно щось корінням взялась,
Ледве ми не підірвались!
Жучка. Ох ти, киця-ледащиця.
Вже провчить тебе годиться.
Я хвоста тут надриваю.
А не пісеньку співаю.
То ж іди. допоможи
І дурниці не кажи.
Киця. Хазяї мої. ви чули?
Тут мої заслуги були:
Мишку тут я проганяла,
Ледве, ледве не спіймала.
Ріпку Мишка хоче з’їсти,
Я ж не дала геть і сісти.
І тепер допоможу!
Ковбаси хоч заслужу!
(Тягнуть.)
Разом. Міцно щось корінням взялась,
Ледве ми не підірвались.
Дід. Що ж бо нам тепер робити?
Цю роботу не добити.
Мишка. Хоч маленька, поможу!
Ріпці хвостика вгризу!
Усі. Ану, Мишко, поможи, ріпці хвостика вгризи! (Гризе.)
Дід. Ану! Беремось до роботи.
Всі взялися? Всі в строю?
Тож команду подаю. (Витягли).
Дід. От і кінчилась робота,
Де й поділася турбота!
Баба. Мабуть, всім вам зрозуміло.
Разом. Дружно всяке зробиш діло!
(Таночок за вибором музичного керівника).
Ведуча. Ось і казочці кінець, А хто слухав — молодець. Ви артистів привітайте, Успіхів їм побажайте. А як сподобалась вам казка — ви їм поплескайте, будь ласка!
СЦЕНАРІЙ ВИСТАВИ «КОЗА-ДЕРЕЗА»
для дітей старшої групи
(Українська хата і однієї сторони, з іншої — ліс, зайчикова хатинка. Баба прибирає у дворі.)
Ведуча.
У невеличкому селі
Дід з бабусею жили.
Дід козу собі купив
Й клопоту він наробив!
Непроста була Коза;
Вередлива і брехлива.
Круторога.
Усі діти. Дереза!
Ведуча. Ось сідайте всі рівненько
Й слухайте казочку гарненько.
Баба. Вже й на вечір повертає,
А старого десь немає.
Він пішов годин із п’ять
На базар Козу куплять.
Я вже їсти наварила.
Миски-ложки перемила.
Пообідала сама —
А його нема й нема.
Закортіло, бач, старому
Привести Козу додому.
Причепився, як смола…
Я й грошей йому дала.
А тепер якщо ті гроші
Вкрадуть люди нехороші?
Я йому не подарую.
О, якусь розмову чую…
Мабуть, це вже дід іде
І Козу сюди веде.
(Заходить Дід і Коза).
Дід (до Баби). Ось Козу у двір веду.
Баба. Чує серце на біду
Ти привів оцю тварину.
(Дует Діда та Баби на мелодію української народної пісні «Вареники».)
Баба. Де ж ми будем її пасти,
Діду мій старенький?
Де ж ми будем її пасти,
Голуб мій сизенький?
Дід. Звісно де, милая, звісно де, милая,
Звісно де — на нашій паші, моя чорнобривая.
Баба. А чи буде ця Коза нам молоко давати? (2 р.)
Дід. Звісно так, милая (2 р.).
Звісно так, моя рідненька.
Моя чорнобривая.
Баба. А хто ж буде її пасти, голуб мій миленький?
А хто ж буде її пасти, голуб мій сизенький?
Дід. Звісно, ти, милая (2р.).
Звісно ти, моя рідненька, моя чорнобривая.
Дід. Та не лайся, дай ряднину,
Я підстилки принесу.
Ну, а ти паси Козу.
Виганяй тепер на пашу
І шануй худібку нашу!
Баба (вслід). Зрозуміла. Ач яка! (До Кози.)
Чи ж прибуде молока,
Як травиці напасеться
І води в ставку нап’ється?
(Пішли в ліс і заховались. Виходить Дід.)
Дід. Змайстрував до хліву двері,
Кинув корму на вечерю,
Ще й соломки підстелив —
Наче все як слід зробив.
(Лунає музика. Дід встає, з-за дерева виходить Коза й Баба.)
Дід. Кізонько моя мила,
Чи ти пила, чи їла?
Коза. Не пила я, Діду, і не їла,
Баба гарно пасти не уміла.
Бігла я через лісочок, ухопила там листочок,
Бігла я через гребельку, випила води крапельку.
Дід. Що ти кажеш? От біда!
Ти ж чого, стара, не пасла,
Молока не буде й масла,
Як Козу так годувать…
Коза. Ме! І води їй не давати!
Баба. І пила вона, і їла,
Чим же я їй не вгодила?
Коза. Ме-е! Бреше баба, ти не вір,
Не пускай її у двір.
Дід. Що поробиш із старою,
Клопочуся сам Козою.
Сам водою напою,
Напасу і подою.
(Дід жене Козу у ліс.)
Баба (услід). Де він взяв таку тварину
На лиху мені годину?
Он, назад її жене…
Ну, згадаєш ти мене.
Дід. А тепер, стара, не лайся,
А скоріш козу питайся,
Чи на полі пашня є?
До цих пір траву жує.
Баба (глузливо). Кізонько моя мила,
Чи ти пила, чи їла?
Коза. Не пила, Бабусю, і не їла.
Дід. Як таке сказати ти посміла?
Коза. Бігла я через місточок ухопила там листочок,
Бігла я через гребельку, випила води крапельку.
Дід. Кізко! Кізко! Схаменись!
Коза. От, дивіться, причепивсь.
Бабо, Діду ти не вір.
Не пускай його у двір!
Дід. Де мій ніж? Заріжу кляту! (Шукає ножа.)
Коза. Ой, який цей Дід завзятий (бігають і Коза тікає в ліс).
Дід (зажурено до Баби). Ти на мене не дивися,
Бачу й сам, що помилився.
Думав, буде молоко.
А воно бач, отако…
(Дід і Баба йдуть у хату, а Коза виходить з-за кущів.)
Коза. Я Коза-дереза,
За три гроші куплена,
Півбока луплена,
Як залізе в мене біс —
Розжену увесь цей ліс.
Ведуча. І Коза у ліс пішла,
Там нікого не знайшла.
Між дерев, ялин блукала,
Де їй жить — вона не знала.
(Бачить хатинку.)
Коза. От і хатка є для мене.
Там печене і варене,
Страви на столі, дивись.
Гей, господарю, озвись!
Утомились мої ноги.
Та й голодна я з дороги.
Ще й не спала цілу ни,
А у хаті тепла піч…
І господаря немає.
Поки він десь там гуляє,
Я наїмся і нап’юся,
І в хатинці оселюся.
(Ховається в хатинці. Вибігає Зайчик.)
Зайчик. Іменинник я сьогодні,
Тож іще напередодні
Всім запрошення послав.
Гарний стіл приготував:
Банку меду є Ведмедю.
Для Лисиці буде птиця.
Вовку м’яса кілограм
З холодильника подам.
(Заглядає в хату.)
Заєць. Ой! А це ж кто в мою хатинку
Сам прийшов на іменини?
Бачу, цей незваний гість
Всі наїдки сам поїсть!
Коза. Я Коза-дереза,
За три гроші куплена,
Півбока луплена,
Тупу-тупу ногами.
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,
Тут тобі й смерть!
Заєць. Ой, та це ж Коза рогата!
Як зайти тепер до хати?
(Сідає і плаче. Виходить Лисичка.)
Лисичка. Кажуть, що Лисичка хитра,
Це ж бо вигадки лихі
Придивіться лиш уважно,
Де знайдете кращу ви?
Лисичка. Гей, сусіде! Чом ти плачеш?
На гостину кликав наче.
Я ж голодна, в роті сухо.
Дай посмикаю за вухо
Та ходім уже до хати.
Заєць. Та ж у хаті звір рогатий,
Не пускає він мене.
Лисичка. Ну, мене не прожене.
Озовись за мить, хто в цій хатці сидить?
Коза. Я Коза-дереза,
За три гроші куплена,
Півбока луплена,
Як залізе в мене біс —
Розжену увесь цей ліс.
Лисичка. Хочеться поїсти смачно.
Та зайти до хати лячно,
Думалось поласувати.
Але треба утікати
(Лисичка втікає. Зайчик плаче. З`являється Вовк.)
Вовк. От і Зайчик, мій сусіда.
Йду до нього пообідать.
Але що це? Що я бачу?
Сірий Зайчик гірко плаче!
Чого сидиш. Зайчику, чого плачеш?
Чом не йдеш у хатоньку ти, козаче?
Вже на дворі геть звечоріло
І сидіть під хаткою – це не діло.
Заєць. Вовчику, допоможи,
Там якась лиха тварина
Не пускає до хатини.
Вовк. Що таке? Та хто посмів
Найсильнішого з вовків
Не пускать на іменини?
Звіра того з печі скину!
Коза. Я Коза-дереза,
За три гроші куплена.
Півбока луплена.
Як залізе в мене біс —
Розжену увесь цей ліс.
Вовк. Я її… Та неохота,
Невідкладна є робота.
Краще я оцю біду
Стороною обійду.
(Вояк тікає. Заєць плаче, виходить Ведмідь.)
Ведмідь. В хаті мед є — нюхом чую.
Мабуть, тут і заночую.
Ти дивися, це ж Зайча
У дворі мене стріча.
Заєць. Мабуть, дядечку Ведмедю,
Не скуштуєте ви меду.
Бо у хаті звір сидить,
Нахваляється убить
Кожного, кого побачить!
Ведмідь. То піду назад я, значить.
Заєць. Зачекайте, ви ж — Ведмідь,
Тож підіть і проженіть
Це страховисько рогате.
Ведмідь. Може, зайти і справді в хату?
Сил мені не позичати,
Можу страшно закричати.
Хто у хаті цій сидить?
Гей, виходь, бо я — Ведмідь!
Коза. Я Коза-дереза,
За три гроші куплена,
Півбока луплена,
Як залізе в мене біс —
Розжену увесь цей ліс.
Ведмідь. Знаєш, Зайчику, боюсь я,
Краще у барліг вернуся.
Як штрикне цей звір рогами —
Буду догори ногами.
(Ведмідь тікає, Заєць плаче, з’являється Півень.)
Півень. Чом ти плачеш, Зайцю сірий?
Заєць. Бо ніхто не може звіра з хати вигнать!
Півень. Що за звір?
Заєць. Ти не виженеш, повір.
Тут були уже сильніші,
Та розбіглися, як миші.
Півень. Перестань-но плакати, я прошу
Зараз того звіра я вмить рішу.
Ой, надовго буде він пам’ятать,
Як малого Зайчика ображать!
Не дивись, що я малий!
Не зухвальство і не роги — запорука перемоги!
А твердий, незламний дух і хоробрий вірний друг!
Чи готовий ти до бою?
Заєць. Так!
Півень. Тож мерщій іди за мною. (Йдуть до хатинки.)
Коза. Я Коза-дереза,
За три гроші куплена,
Півбока луплена,
Як залізе в мене біс —
Розжену увесь цей ліс.
Півень. А я Півень — молодець.
Заколю — й тобі кінець.
(Заходять в хатинку, шум бою. Коза втікає, Півень і Зайчик виходять.)
Заєць. Утекла рогата з хати,
І тепер я буду знати,
Що найкращий друг мій — Півень.
І ніякій злій тварині
Не здолати нас віднині.
Півень. Гей, виходьте всі звірята!
В Зайця нині буде свято —
Поспішайте, не баріться,
Зараз будем веселиться.
(Усі звірята виходять з подарунками для Зайчика.)
Ведуча. Отака наша наука,
Дров згоріла в’язка.
Діткам щічки зігріла.
Ну, а казка звеселила.
А тепер, як ваша ласка,
Ви поплескайте, будь ласка,
І артистів привітайте,
Успіхів їм побажайте.
Інсценівка за казкою “Лисиця та Журавель”
Куточок лісу. Обабіч — хатинки Лисички та Журавля (вигляд із середини).
Ведуча.
Двоє стрілись на галяві
Та й заприятелювали.
(З одного боку виходить Журавель, з іншого — Лисичка, беруться за руки та вклоняються).
Лисичка.
Я Лисичка, я сестричка,
Сумно одній жити.
Прошу тебе, Журавлику:
Будьмо вдвох дружити!
Журавель.
Добре, люба, добре, мила,
Будемо дружити,
Сумно і мені одному
В лісі тут ходити.
Ведуча.
Лисичка ж хитрою була
І щось не втнути не могла.
Лисичка.
Здалось мені — Журавлика
Неважко обдурити.
Ану ж, його я спробую
До себе запросити.
Ведуча.
От вона побігла,
В хаті все прибрала,
Каші наварила,
Двір позамітала.
Лисичка (прибирає, наспівуючи).
В хаті гарно приберу,
Двір чистенько підмету.
Тра-ля-ля, тра-ля-ля,
Обдурю я Журавля!
Ведуча.
Та й побігла закликати
Гостя-Журавля до хати.
Лисичка.
Мій лебедику хороший,
На гостини тебе прошу!
Журавель.
Дякую тобі, Лисичко,
Та й за щиру доброту!
Ти чекай мене — я швидко
Зодягнуся і прийду.
Ведуча.
На запросини до Лиски
Журавель примандрував.
Господиня у тарілку
Каші гостю налила.
Лисичка.
Ось, мій любий, пригощайся,
Їж та сили набирайся.
Ведуча.
Журавель-бідак по денці
Носом тільки стукає,
Не вдалось ковтнути каші,
Лиш ногами тупає.
А хитрунка із тарілки
Кашу всю злизала,
Рота втерла й Журавлеві
Лагідно сказала.
Лисичка.
Я тебе почастувала
Щиро та смачненько.
Вибачай — це все, що мала,
Чим я багатенька.
Журавель.
Дякую тобі, Лисичко,
За смачнесенький обід.
Завтра ти приходь до мене —
Пообідаєм як слід.
(Журавель іде до себе, готує їжу й кладе її до глечика).
Ведуча.
У Лисички після слів цих
Слинка з рота потекла.
Одягла вона свитину
Й заспівала.
Лисичка.
Тра-ля-ля! Пообідаю я завтра
Ох і смачно в Журавля!
(Бере в руки кошика).
Може, щось мені у кошик
Мій Журавлик покладе?
Ведуча.
Ось, прибравшись чепурненько,
На гостини Лиска йде.
Журавель у глек вузенький
Дрібно м’яса накришив,
Ще й додав картоплі, моркви
І Лисичку запросив.
Журавель.
Лисонько, сідай до столу.
Зготував і я обід.
Ти частуйся, не лінуйся —
Пообідаєм як слід.
Ведуча.
Журавель наш довгим носом
З глека їсть собі та їсть,
А Лисичку кругом столу
Водять голод та ще й злість.
Лисичка.
Ой хоч як я зазирала
У вузеньке горлечко,
Хоч як лапку засувала —
З’їла лише облизня.
(Лисиця та Журавель розходяться).
Ведуча.
Ні “спасибі” не сказавши,
Ані “до побачення”,
Геть Лисичка подалася —
Вже її й не бачили.
Так урвалася ця дружба,
А чому — скажу я вам:
Як із іншим поведешся,
Матимеш таке ти й сам.
No Comments »
